Все про Японію

Багато поколінь японських лідерів прагнули консолідувати націю на основі об'єднуючої національної ідеї. «Японська традиція потребує емоційної довіри до неї» . Це означає умову не брати під сумнів, принаймні, систематично політичну систему. Таким чином вся діяльність системи підпорядкована єдиній меті - легітимації влади:

по-перше, перед світовою суспільною думкою;

по-друге, у середині країни, в очах самих японців.

У ідеологічній сфері наголос робиться на досягнуті Японією в другій половині XX сторіччя значні результати в економічному і соціальному розвитку. Влада надає великого значення пропагандистській роботі з населенням, обробці масової свідомості, і особливо свідомості молоді, у дусі «самурайської системи цінностей», расової чистоти нації, переваги японської нації над іншими. Ці спостереження дозволяють говорити про використання ідеологічної легітимності, переробивши основні положення кодексу самурайської гідності «Бусідо» задля легітимізації своїх інститутів.

“Японські соціологи називають такі основні принципи, що виявилися сумісними із західною демократією і в той самий час відображають особливості японського менталітету.

По-перше, традиційна система прагне забезпе-чити участь у прийнятті рішень максимальної кількості членів організації.

По-друге, бажа-но, щоб рішення приймалися на основі згоди усіх її членів, що мають право приймати рішення.

По-третє, якщо обидві вищезгадані умови виконані, то зміст рішення, що його приймає організація, вже не настільки важливий" .

Важливим аспектом сучасного процесу легітимації влади є звернення до національних особливостей, до тих рис, що дозволяють говорити, що це саме «Корпорація Японія» про японців.Як вважає сингапурський пре-м'єр Лі Куан Ю, «общині цінності та практика східноазіатів — японців, корейців, тайваньців, гонконгців і сингапурців - виявилися їх найбільшою перевагою в процесі перегонів із Заходом. Робота, сім'я, дисципліна, авторитет влади, підпорядкування особистих інтересів колективним, віра в ієрар-хію, важливість консенсусу, бажання уникнути конф-ронтації, постійне піклування про «спасіння обличчя», домінування держави над суспільством (а суспільства над особистістю), як і переваги «позитивного» ав-торитаризму над західною демократією, — ось, на думку східноазіатів, «альфа і омега» — сладники успіху в кінці 90-х років ХХ століття і в майбутньому» .

Усі негавні моменти всередині держави залишаються під маскою зовнішньої злагоди, що й буде продемонстровано усьому світу. Нові світоглядні і ціннісні риси, можуть стати джерелом дезинтегрованості єдиного процесу легітимації влади, приводячи до зворотного явища делегітимації.

Вплив культури на легітимацію влади.

«Японська культура, у сенсі самобутності повоєнних японців, узята повно, узагальнено, порівняно з культурою закордонних країн, складає так звану концепцію японської культури. Вона надзвичайно багатогранна і містить у собі концепцію японців і концепцію японського суспільства, що надзвичайно повно охоплюють уявлення про японців, їхню психологію, культуру і суспільство» .

Зараз Японія висловлює дві полярно протилежні точки зору про свою культурну самобутність: вічність унікальності традицій і відхід традицій на задній план. Ці коцепції можна проілюструвати так:

«У своїх контактах із зовнішнім світом японці орієнтовані не на прагнення спростувати міф про власну унікальність, а на пошук аргументів на користь його підтвердження. Культура Японії володіє великою силою інерції; культурному світу японців властиві такі риси, як замкненість і нерухомість» ;

«Японці перетворилися на гомінливу, динамічну націю. Традиція іде безповоротно, і японці більше, ніж будь-яка інша нація, сміливо дивляться в обличчя прийдешнім змінам» ;