Все про Японію

і найважливіше, ми проводимо її в надії, дати народу, що ми представляємо, можливість відчути почуття власної гідності і добробуту.

Так сформульоване завдання - складне, а відповідальність занадто велика” .

Особливою рисою Японії 70-80-х років була її несприйнятливість до явищ зовнішнього світу. Високий курс долара або низький, покращення міжнародних стосунків або погіршення, бум в Азії або спад - Японія йшла своїм шляхом. Нафтова криза 1973 року, щоправда, вдарила і по ній, але вона підвелася на ноги швидше за всі інші розвинуті країни. Звичайно, і їй прийшлося робити відповідні зовнішньополітичні жести в потрібні моменти, щоб догодити американцям, але без особливих зусиль. У 2001 році, проте, вона стане надзвичайно чутливою до подій у зовнішньому світі. У найближчі декілька років її доля великою мірою буде залежати від того, що відбуватиметься в країнах АТР, насамперед у Китаї і Північній Кореї, а також від взаємовідносин із найбільш значимим економічним і військовим партнером – США. При розумінні взаємозалежності світового розвитку самі японці, неохоче піддаються впливу ззовні і в даному випадку легітимність влади стосовно до зовнішнього політики виступає скоріше як ширма, за якою японці продовжують іти своїм власним шляхом. За словами К.Саекі: “Після закінчения другої світової війни Японія опинилася під густою тінню американського впливу. Сполучені Штати виступали в ролі компаса, що вказує єдино вірний шлях у майбутнє. Незабаром менторський тон “старшого” партнера почав викликати подразнення» . Подібна реакція була неминуча. У її основі були протиріччя між орієнтацією на США, що диктується прагматичними цілями, і відчуттям психологічної несумісності з мисленням представників заокеанської держави.

До поразки країни в другій світовій війні японці думали, що справжня безпека нації забезпечується лише наявністю в державі підконтрольних йому територій, вільним користуванням їхніми ресурсами в національних інтересах, а дружні стосунки з усіма країнами по периметру державних кордонів зовсім не обов’язкові. Користуючись міжнародним досвідом, вони зрозуміли, що із сусідами в АТР треба мати, по можливості, дружні, добросусідські стосунки.

Коли наприкінці 80-х років здавалося, що Японії призначено обминути Америку, більшість думало, що там незабаром сформується і відповідна політична влада, що, строго говорячи, і дозволяє реально впливати на події. Цього не відбулося, «економіка Японії переживала застій цілих десять років. Застій виявив нездатність якоїсь політичної партії ефективно управляти внутрішньою політикою. Що, у свою чергу, відбилося на зовнішній політиці, почасти уподібнивши її флюгеру» . Американці, стурбовані успіхами Японії, проводили дослідження, метою яких було виявити, у чому ж конкретно успіх японського економічного чуда. У якості основного пояснення робилися посилання на базові японські системи, що, проте, не витримали іспиту часом на рубежі ХХ-ХХI вв.

Незважаючи на всі згадані вище труднощі у японців зберігається продумана державна політика регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Вона виконує роль рушія, сприяючи інтеграції Японії у світове господарство з максимальним урахуванням національних інтересів. Таким чином, держава зберігає за собою статус міжнародного, науково-технічного, фінансового і торгового центру. Тим самим можна підтверджувати, що влада вдало, використовує «інструментальну легітимацію», термін запропонований англійським філософом Д.Хелдом. Стосовно даної проблеми це означає наявність широкого арсеналу методів державного регулювання, що забезпечує високу ефективність управління .Вивчення особливостей взаємовідносин всередині японської владної системи дозволяє проводити парелелі між нею та великою сім'єю, де кожен може висловити свою думку, яка, проте, не має виходити за рамки цієї окремо взятої родини, адже сила традицій величезна. Уявлення про практичну розумність органів державної влади є одним із важливих умов того, що дії, вироблені ними, сприймаються як законні і доцільні. Люди визнають владу тому, що вона сформована на основі існуючих правил. Стрижнем такої легітимності є переконаність у правомочності існуючої політичної системи. Довіра до системи автоматично поширюється на обраних законно осіб. Безпосередньо під структурою влади розуміється організаційний внутрішній устрій системи влади у всьому різноманітті її елементів у їх тісному зв'язку, підпорядкуванні, супідрядності. На зміцнення легітимності спрямовані структурні реформи, що проводяться державною владою на чолі з прем'єр-міністром країни.

У процесі її легітимації сама система робить вирішальний вплив на поведінку громадян, на їхнє відношення до держави, сім'ї, релігії, культури. Японська владна система протягом століть успішно використовувала ідеологічну легітимність, суть якої полягає у підтримці впевненості громадян у їх особистій безпеці в результаті захисту з боку держави, обгрунтування переваг перебування під «парасолькою державної безпеки». На практиці це є величезний резерв для влади в плані пошуку виходу із найскладніших ситуацій, надійна гарантія, що дозволяє уникнути багатьох руйнівних наслідків від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз.

На сьогодні актуальним є наголошення на національних особливостях японців, чим характеризується націоналістична легітимність. Неостанню роль в цьому процесі відіграє формування ідентичності японців – японців, для яких общинні цінності у будь-якому випадку стоять на першому місці і відповідно мають пріоритет над всіма іншими. Громадяни, поняття боргу для яких в ієрархії цінностей вище за свободу, повністю довіряють владі, тому вся держава являє собою єдиний організм.