Все про Японію
Концепція японської культури, яка справляє значний вплив на легітимність влади і відіграє вирішальну роль у формуванні суспільного ставлення до влади, знайшла своє вираження у новій політичній доктрині 1980 року під назвою «Епоха культури». Її основною тезою була ідея про неминучість зміни «епохи модернізації» «епохою культури», що буде характеризуватися появою суспільства, яке втілює в собі японський національний ідеал соціальних стосунків. У сучасній Японії існують дві точки зору щодо своєї культурної самобутності: європейські цінності залишаються європейськими, а азіатські мають універсальне значення; та полярно їй протилежна - відхід традицій на задній план, що характеризує пристосування західних стандартів до місцевих умов. Проте у будь-якому випадку культурна політика відіграє важливу роль як всередині держави, так і за її межами, адже вона стала третім стовпом зовнішньої політики Японії поряд з економічною експансією і гарантією державної безпеки.
Важливим фактором легітимності влади в Японії стає інститут сім'ї та шлюбу. Історично склалося так, що роль жінки при легітимації влади була мінімальною, але з часом ситуація змінилася і тепер для своєї легітимності владі потрібна не лише чоловіча підтримка, але й жіноча, бо на сьогодні їхні права практично не відрізняються.
Сучасна японська преса виступає органічною ланкою в системі легітимації, проведеною владою. Виконуючи соціальне замовлення, вона активно включаються в ті процеси, які пропонує влада і виступає основою будь-якої еліти: політичної, фінансової. Таким чином преса сприяє успішному процесу легітимації. А ті випадки, коли вона виступає з критикою окремих проявів негативних аспектів функціонування влади, вона усе ж використовує винятково з метою зміцнення легітимності влади.
Японські клани чи впливові групи осіб (якудза) співпрацюють з владою, що однаково вигідно учасникам цієї угоди. Що головне – збереження трьох базових елементів, що лежать в основі будь-якої корпорації: влада, гроші, мир. З іншого боку, існування нелегального аспекту владної системи може сприяти і делегітимації влади. Справжня корупція, так званий узаконений грабунок, негативно впливає на функціонування владної системи та спричиняє виключно делегітимацію влади.
Індикатором легітимності влади служить економічний прогрес і пов’язаний з ним добробут громадян. Прослідковується подібність економічної інтервенції сучасної Японії і наступом японської імператорської армії у I-й половині ХХ сторіччя. Особливістю економічного розвитку держави є ринкова свобода, яка розглядається не як головна ціль держави, а як один з декількох можливих засобів для досягнення кінцевої мети – постійної легітимації влади. Як пише колишній японський міністр Сабуро Окіта, армія в уніформі — це не єдиний різновид армії. Науч-на технологія і бойовий дух під громадянськими костюмами будуть нашою підпільною армією. Саме так будуть проходити бої початку XXI сторіччя.Недивлячись на всі ці позитивні моменти, опираючись негативному впливу Заходу та заперечуючи багато його культурних новинок, японці не змогли перебороти традиційний для держави біч - корупцію. Значна кількість сучасних японських бізнесменів в боргах, на них давить поламана фінансова система, чиновники корумповані, до того ж вони дискредитували себе, коли брехали про фінансову кризу, надіючись на те, що вона сама по собі загоїться. Крім того, народ, що дав владу ліберальним демократам, не вірить в те, що вони чесні. Однак їх ідеологія підтримки бізнесу виявилася порібною для вирішення фінансових та економічних проблем.
Правлячі кола Японії завжди приділяли велику увагу збільшенню чисельності населення і підтримці на високому рівні якісних демографічних характеристик, здорового стану нації, забезпечували продо-вольчу та технологічну незалежність країни, бо сировинну незалежність через об’єктивні географічні фактори вони не можуть забезпечити, особливо в період високих темпів промислового росту, коли японська індустрія використовує велику кількість енергії та сировинних матеріалів. Японська владна система постійно піклується про розвиток соціальної сфери. Уряд проводить відповідні реформи, приймає програми соціального захисту населення, використовуючи їх плідні результати задля легітимізації влади.
Використання сили може не стільки підвищити рівень легітимності, скільки прискорити падіння режиму. Сила є ненадійним джерелом легітимації влади. Проте потреба держави в Збройних Силах ніким не заперечується через свою очевидність. У суспільстві є ще чимало того, що просто необхідно придушувати: злочинність, казнокрадство, корупція і тощо. Поліція і суспільство не завжди спроможні контролювати ситуацію. Тому у критичних випадках влада для стабілізації ситуації залучає «сили самооборони», сучасну армію і флот. Мова йде лише про те, що тільки на основі сили влада не може поширюватися на все суспільство. Це може відбутися лише в рамках законності, шляхом виборів.
Отже Японія прагне увійти на рівних до світової спільноти і в той самий час з перспективою зайняти у ній перші місця. При розумінні взаємозалежності світового розвитку самі японці, неохоче піддаються впливу ззовні і в даному випадку легітимність влади стосовно до зовнішнього політики виступає скоріше як ширма, за якою японці продовжують іти своїм власним шляхом. Негативним наслідком розвитку ситуації для Японії стала об’єктивна необхідність постійного нарощування витрат на оборону, чого японцям вдавалося уникати всі роки “холодної війни”, вдало перекладаючи турботи про свою безпеку на бюджет Сполучених Штатів Америки. Тим часом, не маючи чіткого політичного напряму управліня, ця багата, але уразлива країна живе в усе більш напруженому оточенні і змушена звертати все більше уваги на проблеми дипломатії.