Харчова промисловість України

скасувати попередню оплату та по¬датки на експорт продуктів:

ввести граничну торговельну над¬бавку [не більшу 20%) на вітчизняну сільськогосподарську продукцію:

створити сприятливі умови для вве¬зення ресурсів, необхідних для впрова¬дження прогресивних технологій виро¬щування і переробки продукції, звіль¬нивши господарства від сплати митно¬го податку та ПДВ;

— реалізувати комплекс заходів що¬до розширення зовнішнього ринку сільскогосподарської продукціі, продуктів її переробки.

Економічну політику держави необ¬хідно спрямувати на підвищення ефек¬тивності використання виробничого потенціалу сільськогосподарських під¬приємств, зміцнення ОПГ населення і селянських (фермерських) госпо¬дарств, забезпечення прогресивних структурних зрушень у виробництві сільськогосподарської продукції, реалі¬зацію ефективних шляхів і засобів розв'язання соціальних проблем на се¬лі. Вирішальне значення тут матиме удосконалення територіального розмі¬щення виробництва продукції. Його ра¬ціональне розміщення сприятиме прискоренню темпів зростання продук¬тивності праці, підвищенню конкурен¬тоспроможності продукції, збільшенню маси прибутку на капітал. Найефектив¬нішого використання ресурсів можна домогтися лише тоді, коли кожний про¬дукт вироблятиметься в регіонах з най¬сприятливішими природно-економіч¬ними умовами, оскільки в сільському господарстві продукція вирощується працею не тільки людини, а й — приро¬ди. На її долю припадає близько ЗО— 40% загальної вартості створеного в сільському господарстві продукту.

А якщо держава й надалі самоухи-лятиметься від регулювання ринку, то зростання цін на промислові товари, що триває, і відповідне зменшення мінової вартості сільськогосподарської продук¬ції, скорочення наповненості внутріш¬нього ринку через зниження купівельної спроможності населення неминуче призведуть до ще більшого спаду ви¬робництва й банкрутства господарств.Отже, стратегія формування ринку продовольства базується, насамперед, на врахуванні купівельної спромож¬ності населення, а також на можли¬востях зміцнення вітчизняного сільсь¬когосподарського виробництва, роз¬витку системи маркетингу, усілякого стимулювання експорту й обмеження імпорту продуктів, розширення державного регулювання ринкових відно¬син. Збалансованість попиту і пропо¬нування забезпечить ощадливість, конкуренцію та захист споживачів і то¬варовиробників.

Основна надія покладається на дер¬жавне втручання в економічні відноси¬ни, державну допомогу (дотації та субсидії). Метою, яку ставили при цьому урядові чиновники, було залучення до бюджету "тіньових" грошей. "Тіньовики" на те й є "тіньовиками", щоб діяти в підпіллі — вони просто проігнорували цю чергову урядову дурницю. А от для законослух¬няних підприємців це "вилізло боком" — ці патенти обернулись для них додатко¬вими втратами, які майже не можна компенсувати: ціна товарів і так досягла захмарних висот. Друга урядова дур¬ниця — заборона з 1 січня 1997 р. про¬дажу товарів, на яких немає відповідної інформації українською мовою. Багато товарів було придбано задовго до цьо¬го заходу із "захисту споживача" — що ж тепер із ними робити торгівлі? Мож¬на легко передбачити, що з початку нового року торговельні заклади ви¬глядатимуть спустошеними. Звісно, що "тіньовиків" це може тільки порадувати. Тому продовжувати закликати до по¬дальшого втручання держави в еконо¬міку — це просто закликати до суттєво¬го погіршення ситуації.

Що ж стосується державної допомо¬ги сільському господарству, то це — ли¬ше солодкі мрії. Про яку державну допо¬могу може йти мова, коли до цього часу держава не повертає боргів селянам за продукцію, здану ще 1995 року? Неві¬домо, як і коли вона розрахується за зерно, здане за держзамовленням 1996 року? Де держава візьме гроші на купівлю сільгоспродукції 1997 року?

Вихід - якраз у протилежному: у суттєвому скоро¬ченні ролі держави в нашому житті.

3.2.

Однією з умов ефективної діяльності підприємств харчової промисловості в процесі перетворень відносин власності повинна бути свобода вибору різних форм господарювання. Кожна з них має як свої переваги, так і певні недоліки. Останні е результатом дії підприємстві різних суб'єктивних та об'єктивних факторів: рівня розвитку підприємств стану основних фондів, матеріально-технічної бази та соціальної інфраструктури, екологічного клімату в колективі, наявності потенційних власників — членів трудово¬го колективу, співвідношення сил формальної та неформальної влади і т.д. Але всі організаційні форми підприємництва мають право на існування і повинні довести свої переваги на практиці. Тільки при свободі їх вибору вони можуть знайти належне їм місце в ринковій економіці.