Харчова промисловість України

2.2.Але матеріально-технічна база галузі не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При¬міром, спрацьованість основ¬них виробничих фондів у га¬лузі сягає 48 відсотків, а тем¬пи оновлення їх основної час¬тини значно відстають від пот¬реби. Стосовно основної части¬ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха¬нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо¬ріднених підприємствах у за¬рубіжних країнах з розвине¬ною економікою.

Для створення міцної мате¬ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг¬ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад¬ження сучасних технологій то¬що. Нині найголовніше завдан¬ня підприємств галузі — поліп¬шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп¬роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че¬рез постійне зростання дебітор¬ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо¬вої діяльності підприємств. Ре¬алізувати його можна за допо¬могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико¬ристання обігових коштів неми¬нуче погіршується. Це зумовле¬но тим, що обсяги сировини, ма¬теріалів, інших ресурсів і пали¬ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

2.3.

На ринку продовольства України продовжує зменшуватися попит у зв'язку з погіршенням купівельної здатності населення і різко збільшується пропозиція імпортних продуктів. Тому значна частина вирощеної сільськигоспо-дарської продукції не знаходить збуту, згодо¬вується худобі або псується а сіпьськогоспо-дарські підприємства зазнають збитків

Ринок — це система товарного обороту, де виробництво й переміщення товарів до спопоживачів. Основними категоріями є попит і пропозиція, які реалізуються через купівлю-продаж товарів через оптово-роздрібну торгівлю . Саме значення попиту і пропозиції зумовлює і зміни виробництва, впливає на динаміку цін, викликає переливання та переміщення ресурсів виробництва між галузями і регіонами. Попит формується під пливом демографічних якісних і вартісних факторів, тобто він залежить від кількості населення, розміру його доходів, якості товарів, реклами тощо. Пропозиція і вартість товарів, поданих до реалізації залежить від природних, організаційний і технологічних факторів. Основними сегментами системи пропозиції є: вітчизняне сільськогосподарське виробництво, імпорт, переробка, зберігання, товарна обробка й па¬кування продукції, транспорт і зв'язок. Цент¬ральне місце в ринку належить оптовій і роздрібній торгівлі, ринковій інфраструктурі. Саме ці елементи ринку здійснюють товарний оборот продуктів.Нині Україна переходить від державної (централізованої) до багатоукладної (ринко¬вої) економіки. Перша грунтувалася на дер¬жавній формі власності на основні засоби ви¬робництва. Друга — переважно на трьох фор¬мах власності (приватній, колективній, дер¬жавній). Модель ринку централізованої еконо¬міки характеризувалася такими особливостя¬ми: первинним була пропозиція і вважалося, що головне — це виробити продукт, а він знайде споживача; регулювався ринок пере¬важно адміністративними методами через ціновий механізм і планово-цільовий розподіл ресурсів; господарями ринку були державні чиновники і партійна номенклатура; інвестиції у сільське господарство здійснювалися без достатнього врахування економічної ефектив¬ності виробництва, мінімізації собівартості, співвідношення попиту і пропозиції на внут¬рішньому і зовнішньому ринках. Зовсім інша модель ринкової економіки. Ринкові відноси¬ни повинні формуватися за так званою збу¬товою концепцією. Вона виходить із необхід¬ності максимізації доходів через збут товарів, пріоритетне значення відводиться попиту, «королем» ринку стає споживач. Підприєм¬ства вироблятимуть товари тільки в тому разі, якщо їх можна вигідно продати. Регулювати¬муться ринкові відносини переважно еконо¬мічними методами. Оскільки капітал буде пе¬рерозподілений по різних формах власності, то плани і проекти власників капіталу направ¬лятимуть і регулюватимуть ринкові відносини. Адже хоч би яку частину своїх запасів люди¬на витратила як капітал, вона завжди чекає, що їй не тільки буде повністю повернена її сума, а ще й надійде з прибутком. Кожний власник капіталу намагатиметься максимізу-вати доход шляхом вкладання своїх ресурсів у ті технологічні процеси, де він очікує най¬вищий сумарний доход, і ні в якому разі не буде продовжувати вкладати їх в ті галузі, які більше не забезпечують отримання прибутку. Однак провідна роль у регулюванні ринкових відносин усе ж таки має належати державі, яка може це здійснювати через цінову та кре¬дитно-податкову політику і створення відпо¬відних умов для зміцнення матеріально-тех¬нічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему й систему інших аспектів ре¬гулювання ринку таким чином, щоб посилити стимули до інвестування й прискорення нау¬ково-технічного прогресу.

Чому ж потрібне державне регулювання ринку? Перш за все це треба для ліквідації суперечностей в інтересах товаровиробників і споживачів. Товаровиробники заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, не перевищувала справжній попит, тобто щоб можна було виробити якнайменше товару і продати якнайдорожче. Споживачі, навпаки, заінтересовані в тому, щоб кількість товару, яка надходить на ринок, перевищува¬ла справжній попит, щоб можна було купити якнайбільше товару й якнайдешевше. Не¬обхідність державного регулювання ринку продуктів харчування зумовлюється також порушенням паритету обміну, що склався між містом і селом. Нині мінова вартість сільсько¬господарської продукції у 1,5—2 рази нижча від мінової вартості промислових товарів.