Стиль i стиалiзацiя

“посланье” і “лист”).

Рильскій скористався характерним для Пушкіна

стилістичним прийомом називання предмету через

матеріал, з якого він зроблений, назвавши дзвіночок

тройки “валдайською міддю”. У цьому випадку стилізація

не тільки не суперечить відтворенню авторського стилю,

а й сприяє йому, бо випливає з урахування перекладачем

стилістичних особливостей усієї творчості автора

оригіналу і зрослого на грунті цього врахування чуття

пушкінського стилю. Таку стилізацію можна назвати

індивідуалізуючою.

Та не завжди стилізація тектсу в перекладі йде на

користь реалістичного відображення оригіналу. Іноді ми

маємо локальну стилізацію, так би мовити, негативного

характеру: вона не наближає читача до місця дії

оригіналу, а навпаки – наближає обставини й умови

подій першотвору до звичного сприйняття читачем

перекладу.

К. Чуковський писав: “Англійцеві Джеку або шотландцю

Джоку не можна давати наймення Яша, забарвлене

російським (чи єврейським) побутовим колоритом. Проте

саме так зробила Кароліна Павлова, перекладаючи балади

Вальтера Скотта, і тим занапастила весь переклад

(майже бездоганний щодо всього іншого). Дико читати в

неї в шотладській баладі про шотландську жінку: