“Роль власності у соціально-економічних процесах”

право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ і від шкоди збоку зовнішнього середовища;

право на передачу благ у спадок;

право на безстроковість володіння благом;

заборона на використання способу, що наносить шкоду зовніш-ньому середовищу;

право на відповідальність у вигляді стягнення, тобто можли-вість стягнення благ на сплату боргу;

право на залишковий характер, тобто право на існування про-цедур та інституцій, що забезпечують поновлення порушених повноважень.

Комбінації перелічених прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є ос-новою різноманітності видів приватної форми власності.Приватна власність близька по змісту з індивідуальною в тому смис-лі, що основні правомочності сконцентровані в одній фізичній особі чи юри-дичній особі. Але приватна власність, як особлива форма, відрізняється від індивідуальної тим, що ознаки (правомочності) тут можуть розділятися і пер-соніфікуватися в різних суб'єктах. Трудяться одні, а розпоряджаються дохо-дом і майном інші. Становище останніх визначається економічною владою, а становище перших — економічною залежністю. У проміжному становищі знаходиться керуючий (менеджер), оскільки, як відзначалося вище, керуючі беруть участь у виконанні функцій за розпорядженням. Якщо приватна осо-ба, будучи власником умов виробництва, не застосовує працю найманих ро-бітників, то таку власність варто визначити як індивідуальну (чи приватно-трудову).

3. Державна власність. Ця форма є панівною формою власності в Україні. Від попередніх форм вона відрізняється тим, що абсолютні права власності знаходяться не в окремих приватних осіб і їхніх об'єднань, а в державного інституту публічної, політичної й економічної влади. Держава є верховним розпорядником майна (умовами виробництва). Керують вироб-ництвом призначені державою керівники (менеджери). Особливість власнос-ті державних підприємств полягає в тому, що їхнє майно не поділяється на частки і не персоніфікується в окремих учасниках економічного процесу, і в цьому смислі вона унітарна.

Власність на основні фактори (кошти) виробництва одержує тут вищу форму анонімності, оскільки суб'єктом розпорядження майном підприємств виступають федеральні державні органи.

Розвиток процесів усуспільнення в індустріальному виробництві веде до наростання процесу анонімності власності й у спеціальних органах різно-го рівня. Паралельно відбувається наростаюча соціалізація економіки. Тому деякі риси державної власності як об'єктивно необхідної форми знаходять свою актуальність у вже доступній для огляду перспективі. В області екології й інших національно значимих сферах вони здобувають практичну значи-мість і інституціональний механізм реалізації екологічних, соціальних і ін-ших програм.

Державна власність реалізується ще в одному напрямку. Володіючи економічною (і політичною) владою, вона директивно привласнює частину доходів суб'єктів економічного процесу (через податки, акцизи, мита і т.д.) і перерозподіляє їх.

У економічно розвинених країнах державна власність зазнає змін. Вона все більше використовується у загальнонаціональних інтересах.

4. Муніципальна власність. Поряд з державною муніципальна влас-ність є різновидом публічної власності. Верховним розпорядником майна муніципальних підприємств є органи місцевої влади (міські, районні й ін.). Управління муніципальними підприємствами здійснюється або безпосеред-ньо муніципальними органами, або через призначених керівників (чи мене-джерів). Створений доход може розподілятися муніципальними органами, керівниками чи самостійно за участю трудових колективів.

5. Кооперативна власність. В основі цієї форми лежить об'єднання індивідуальних власників. Але це не арифметична сума індивідуальних влас-ників, а їхня функціонуюча єдність. Кожний у кооперативі бере участь своєю працею і майном, має рівні права в управлінні і розподілі доходу. Кооперати-вна власність може бути частковою, де визначені частки кожного учасника в майні кооперативу, чи безчастковою, тобто без виділення і персоніфікації часткою майна кожного учасника.