“Роль власності у соціально-економічних процесах”
Тобто, у всій сукупності зазначених сучасних змін у характері засобів виробництва, поділу праці і процесу праці, а також і обумо-вленої ними зміні історичних типів і форм власності, праці і розпо-ділу, виразно виявляється початок другого протиріччя в історії від-носин власності, початок ступенестрибкоподібного самоспростуван-ня капіталістичної приватної власності.Що ж до інформації як фактора самоспростування приватно-капіталістичного присвоєння варто помітити, що вона є єдиною "не-матеріальною субстанцією", що по природі своєї передбачає суспі-льну форму відносин власності. Це, останнє, стосується усього ве-личезного світу духовних благ, якої-небудь духовної події (науково-го відкриття, технічного винаходу, літературного твору, художнього образа й ін.). Але тільки в загальному товарному світі усі вони здо-бувають приватної форми власності і відповідно форми товарів осо-бливого роду, ціна яких визначається не витратами виробництва, а всього лише співвідношенням попиту та пропозиції.
3.Власність як економічна категорія.
Власність належить до числа таких понять, навколо яких протягом багатьох століть схрещуються кращі розуми людства. Однак боротьбою в те-оретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, від яких ча-сом струшується увесь світ, одною з головних своїх причин мають, у кінце-вому рахунку, спроби змінити сформовані відносини власності, затвердити новий лад цих відносин. В одних випадках ці спроби приводили до успіху, в інших терпіли крах. Бувало, що суспільство дійсно переходило на новий, більш високий ступінь свого розвитку. Але траплялося, що в результаті ла-мання відносин власності суспільство виявлялося відкинутим далеко назад і попадало в трясовину, з якої не знало, як вибратися.
У найпершому наближенні власність можна визначити як ставлення індивіда чи колективу до приналежній йому речі як до своєї. Власність ґрун-тується на розрізненні мого і твого. Довільний тип і будь-яка форма власнос-ті, наскільки б високим у тому чи іншому конкретному випадку не був рівень усуспільнення чи, що те ж саме, рівень колективізації власності, можуть іс-нувати лише за умови, що хтось відноситься до умов і продуктів виробницт-ва як до своїх, а хтось – як до чужих. Без цього взагалі немає власності. З цього погляду будь-яка форма власності є приватною, якою би ідеологічною мішурою, що переслідує цілком прозаїчні цілі, це не прикривалося.
З елементарного визначення власності, що наведено вище, випливає, що власність - це ставлення людини до речей. До цього, однак, зміст власно-сті не зводиться. Оскільки власність немислима без того, щоб інші особи, що не є власниками даної речі, відносилися до неї як до чужого, власність озна-чає ставлення між людьми з приводу речей. На одному полюсі цього став-лення виступає власник, що відноситься до речі як до своєї, на іншому - не власники, тобто всі треті особи, що зобов'язані відноситися до неї як до чу-жого. Це значить, що треті особи зобов'язані утримуватися від будь-яких за-зіхань на чужу річ, а, отже, і на волю власника, що втілена в цій речі. Власно-сті властивий вольовий зміст, оскільки саме суверенна воля власника визна-чає буття приналежної йому речі.
Власність – це суспільні відносини. Без ставлення інших осіб до при-належної власнику речі як до чужого не були б і відносини до неї самого вла-сника як до своєї. Зміст власності як суспільних відносин розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, у які власник необхідно вступає з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Отже, власність - це суспільні відносини, яким властиві матеріаль-ний субстрат і вольовий зміст. Власність – це майнове ставлення, причому в ряді майнових відносин вона займає чільне місце. Цього, однак, для характе-ристики власності недостатньо. Необхідно показати, у яких конкретних фор-мах можуть виражатися вольові акти власника в ставленні приналежної йому речі. Зрозуміло, мова не йде про те, щоб вибудувати в ряд перелік таких ак-тів. Це і неможливо, тому що в принципі власник може робити по відношен-ню до своєї речі усе, що не заборонено законом або не суперечить соціальній природі власності. Воля власника в ставленні приналежної йому речі виража-ється у володінні, користуванні і розпорядженні нею. До них, у кінцевому рахунку, зводяться конкретні акти власника в ставленні речі.
Привласнення – це економічний процес, спосіб перетворення пред-метів, явищ, природи і суспільства, їхніх корисних властивостей та реальні умови життєдіяльності економічний суб'єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження і користування. Володіння характери-зує необмежену в часі належність об'єкта власності певному суб'єкту, факти-чне панування суб'єкта над об'єктом власності. Розпорядження – здійснюва-не власником або делеговане ним іншим економічним суб'єктам права при-йняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування і реаліза-ції об'єкта власності. Користування (використання) – процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта власності, а також створених за його допомогою благ.Слід зауважити, що суб'єкт привласнення власності є одночасно во-лодарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права роз-порядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціо-нувати, зовсім не реалізуючи прав володаря і розпорядника. Проте тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.