“Роль власності у соціально-економічних процесах”

З урахуванням сказаного конкретизуємо дане раніше визначення вла-сності. Власність – це ставлення особи до приналежної йому речі як до своєї, котре виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею, а також в усуненні утручання всіх третіх осіб у ту сферу господарського панування, на яку простирається влада власника.

Об’єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності – предмети матеріа-льної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо.

Карл Менгер зазначав, що власність, як економічна категорія є не до-вільним винаходом, а єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав’язані нам природою, тобто невідповідністю між потребами та досту-пною кількістю благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребами і кількістю благ, які є у розпорядженні людського суспільства, власність на них взагалі втратить своє економічне значення.

Парною категорією привласнення є відчуження.

Відчуження – процес перетворення діяльності та здібностей людини на самостійну силу, уречевлення результатів функціонуючої індивідуальної та суспільної праці з перетворенням власності об'єктів на об'єкти економіч-них відносин.

Поряд з власником завжди присутній невласник. Привласнити можна тільки те, що відчужується. Акт привласнення об'єкта власності одним су-б'єктом є одночасно моментом відчуження його для іншого суб'єкта.

У соціально-економічній літературі, у тому числі і юридичній, широ-ко поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою визначеної суспі-льної форми чи як самої суспільної форми, за допомогою якої відбувається присвоєння. Визначення власності за допомогою категорії присвоєння звер-тається до робіт К. Маркса, у яких категорії власності і присвоєння дійсно погоджуються один з одним. Особливо рельєфно цей зв'язок просліджується у вступі “До критики політичної економії”. Такий підхід до визначення влас-ності в принципі можливий. Варто, однак, враховувати, що поняття “присво-єння” має потребу в конкретизації, а тому навряд чи може бути використане для розкриття змісту власності без визначення його самого. До того ж у по-няття “присвоєння” дослідники, у тому числі і К. Маркс, вкладали різний зміст. З цього погляду володіння, користування і розпорядження, як більш конкретні економічні категорії, мають безсумнівні переваги в порівнянні з гранично абстрактною категорією присвоєння. Коефіцієнт корисної дії зазна-чених категорій у визначенні власності незмірно вище, ніж категорії присво-єння.

Власність в економічному розумінні є історично і логічно визначе-ною. Як соціально-економічна категорія вона визначається ступенем розвит-ку продуктивних сил і характеризується системою об’єктивно обумовлених, історично мінливих відносин між суб’єктами господарювання в процесі ви-робництва, розподілу, обміну та споживання благ, що характеризуються при-власненням засобів виробництва та його результатів.

Інакше кажучи, соціально-економічна сутність власності розкрива-ється і реалізується в площині взаємодії “людина-людина”.

Для аналізу економічного змісту власності важливе значення має ро-зуміння взаємозв’язку і розмежування відносин власності та економічних відносин. Часто ці поняття ототожнюють, що не є виправданим.

По-перше, відносини власності є сутнісними, системоутворюючими, тобто визначають характер функціонування і розвитку комплексу відносин відтворення, пронизують кожний його елемент, але не відбивають усієї різ-номанітності їхніх вторинних та інших похідних форм.

По друге, власність характеризує діалектику взаємозв’язку економіч-них та юридичних відносин і форм, соціально-економічної сутності та мате-ріально-речового змісту. В такому розумінні власність – більш містка катего-рія, ніж система економічних відносин.

Власність як економічна категорія властива людському суспільству протягом усієї його історії, за винятком, мабуть, тих початкових етапів, коли людина ще не виділилась з природи і задовольняла свої потреби за допомо-гою таких більш простих способів присвоєння, як володіння і користування. Зрозуміло, протягом багатовікової історії людства власність перетерплювала істотні зміни, обумовлені, головним чином, розвитком продуктивних сил, іноді досить бурхливим, як, наприклад, це мало місце в період промислової революції чи має місце зараз в епоху науково-технічної революції.Прийнято розрізняти первіснообщинний, рабовласницький, феодаль-но-кріпосницький і капіталістичний типи власності. Донедавна в якості особ-ливого виділяли також соціалістичний тип власності, для чого, очевидно, до-статніх основ не було. В жодній із країн світу, що входили в соціалістичну співдружність, соціалізм насправді побудований не був. Безпосередні вироб-ники в цих країнах як і раніше піддавалися експлуатації, возз'єднання засобів виробництва з працівниками виробництва в дійсності не відбулося. Той тип власності, що в умовах тоталітарного режиму (іноді неприкритого, але в ряді випадків завуальованого) у цих країнах затвердився, вигадливо сполучив у собі характерні риси, властиві типам власності, як попередніх епох, так і нині існуючих.