“Роль власності у соціально-економічних процесах”

Визнання власності особливою й у той же час історично мінливою економічною категорією при всіх розходженнях у підходах до неї є паную-чим як у політико-економічній, так і в юридичній науці. На цей рахунок існує і інша думка, представлена головним чином у працях економіста В. П. Шкре-дова. Він вважає, що мова про власність може йти тільки як про категорію правової науки. Підставою для настільки категоричного висновку для автора послужило те, що власність виражається у всій системі виробничих відносин, а тому і вичленовування її як самостійної економічної категорії, нібито, не-можливо. Прояв власності у всій системі виробничих відносин не викликає сумнівів. Однак саме тому виправдане вичленовування власності з цієї сис-теми. Тільки йдучи таким шляхом, можна розкрити сутність власності. У противному випадку ми ризикуємо підмінити сутність власності зовнішніми формами її прояву.

3.1.Форми, види і типи власності.

Поширеною є структура власності за її типами, формами і видами.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціону-вання, сутність її характеру, поєднання робітника з засобами виробництва.

Форма власності – це стійка система економічних відносин і госпо-дарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.

Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. Сучасна економічна система характеризу-ється багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.

Сьогодні для країн з перехідною економікою нагальним є формуван-ня багатоманітності форм власності та господарювання як основи формуван-ня адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам рефо-рмування, якісної трансформації монопольно-державної власності.

Слід розмежувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання – один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів, впливу економічного суб’єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу. Од-на і та ж форма власності може реалізуватися через різні форми господарю-вання. Так, наприклад, приватна власність функціонує і реалізує себе в таких організаційних формах, як одноособове володіння, партнерство, корпорація. Сьогодні з’явились нові можливості реалізації приватної власності: венчур-ний бізнес, підприємницькі мережі тощо.

Водночас одна і та ж сама форма господарювання може реалізовува-тися різними формами власності. Це стосується, наприклад, оренди, акціону-вання.

Сучасна система власності характеризується не уніфікацією, а ускла-дненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.

Кожний новий, більш високий за своїм змістом ступінь у розвитку власності має розглядатися з позиції якісної зміни у способі взаємодії люди-ни з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розви-тку людської особистості. З цих саме позицій слід аналізувати розвиток фун-кціональних форм власності. Кожна функціональна форма власності має оці-нюватися залежно від того, що містить її структура можливість утворення з урахуванням досягнутого рівня продуктивності праці людини оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу інтересам її всебічного роз-витку.

Кожна функціональна форма власності має відображати передусім рі-вень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі і ступеню складності її суспільної продуктивної сили, що використовується у виробни-цтві. Форма власності має визначатися специфікою суспільної продуктивної сили праці як об’єкта індивідуальної власності людини. У процесі формоут-ворення власності будь-які “забігання” вперед (як і відставання) порівняно з досягнутим рівнем продуктивності суспільної праці негативно впливають на розвиток останньої і, в решті-решт, гальмують соціально-економічний про-грес.Водночас положення про об’єктивну зумовленість процесу формоут-ворення власності рівнем і характером розвитку суспільної продуктивної си-ли праці людини не повинно абсолютизуватися. Економічні явища і процеси мають багатовимірну структуру. Такими самими є й причинно-наслідкові зв’язки, що визначають логіку їх розвитку.