“Роль власності у соціально-економічних процесах”
Ідеали Риму одержали розвиток у романо-германській цивілізації. Реформація викликала в Західному світі зміну моральних цінностей у став-ленні до життя, природи і світобудови. Під впливом протестантської етики, налаштованої на егоїстичний індивідуалізм особистості, виникли представ-лення про людину економічну, теорія цивільного суспільства і класової дер-жави, вчення про приватну власність як природне право, а поняття «свобода особи» зведено до поняття «людина, що володіє власністю».На думку найбільших теоретиків соціалізму К. Маркса і Ф. Энгельса, необхідно розрізняти матеріальні й ідеологічні відносини власності. Як мате-ріальне відношення власність — це виробничі відносини, узяті в їхній ціліс-ності. Як економічна категорія власність являє собою суспільні відносини безпосередньо виробництва і невіддільні від них суспільні відносини розпо-ділу, обміну (обігу) і споживання.
Як ідеологічне відношення власність у класовому суспільстві є, на думку Маркса, юридичне вираження виробничих відносин. Як юридична ка-тегорія, власність являє собою відносини володіння, користування і розпоря-дження об'єктом власності, що відображають суспільні відносини виробниц-тва, розподілу, обміну і споживання і права, що закріплюються в нормах.
2.1. Вплив розвитку знарядь праці на диференціацію власності.
У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного ви-робництва, вперше в історії домінуючим об'єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і передусім їхня найреволю-чійніша частина – знаряддя праці. Концентрація індустріальних засобів ви-робництва прискорила розрив між працею і власністю, відокремлення робо-чої сили від об'єктивних умов її продуктивного використання. Засоби вироб-ництва, відчужені від робочої сили, набули форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною в економіч-ній системі.
Тільки з появою таких засобів праці, як робоча худоба, земля і металеві знаряддя праці, починається розпад первісних громад на сімейні виробничі одиниці, починається історія формування індиві-дуальностей, що усвідомлюють себе такими.
Велика приватна власність на засоби виробництва має не ме-нше історичне і логічне виправдання, ніж власність на робочу силу і її фізичного носія, найнятого працівника.
Ефективність металевих знарядь праці, землі, працівника і робочої худоби обумовила можливість прискореного розвитку інду-стріальних здібностей фізичного носія робочої сили і у плані збіль-шення обсягів зроблених матеріальних благ, і в плані прискорення удосконалення самого устаткування і засобів праці. У цьому склада-вся наступний момент об'єктивної мрії, спрямованості першого про-тиріччя в розвитку процесу праці, процесі споживання індивідуаль-ної робочої сили і її приватному об'єднанні з предметами і коштами праці.
Навряд чи можна сумніватися в тім, що першопричина змін у засобах праці, поділі праці й у характері процесу праці полягає в по-стійному технічному удосконаленні й усе більшій спеціалізації за-собів праці приватного застосування, приватного характеру в зв'язку з природними потребами людей робити і мати продукції більше, кращої якості, з меншими витратами.
Звичайно, початковий етап перетворення локальних простих кооперацій у складні кооперації праці ще не супроводжуються вели-кими змінами в характері приватної власності. Переважно це обме-жується розширенням масштабу праці і застосуванням індивідуаль-них приватних капіталів, а також формування акціонерного капіталу (в епоху машинних засобів виробництва).
Масове застосування цих винятково високовиробничих, "ско-рострільних" і дуже дорогих засобів виробництва, що управляються комп’ютерами, призвело вже не тільки до розширення локальної складної кооперації праці в рамках фірми. Їхнє ефективне застосу-вання стало можливим у рамках міжфірмової подетальної і техноло-гічної спеціалізації виробничих процесів і відповідної кооперації праці.
Якщо в США в рамках такої власності сьогодні створюється 90 % усього ВНП, то ні розширення колективної (пайовий) власності робітників, ні подвоєння підприємницької приватної власності, ні ріст кількості "партнерських фірм", що знаходяться у власності двох чи більше осіб, зовсім не є перспективою відносин власності розви-тих капіталістичних країн. Усі перераховані некорпоративні форми власності є всього лише сучасною об'єктивною потребою природно-го (конкурентного) відбору способів найбільш ефективного об'єд-нання безпосередніх виробників із засобами виробництва.