Липа Юрій - пороги вічності

На другу половину 30-х років припадає відкриття нової для Ю. Липи наукової сфери, в якій він виявив себе неординарним політологом. Саме праці з цієї галузі принесли письменнику найбільшу славу і завдяки саме їм він обезсмертив своє ім`я у пантеоні найвизначніших теоретиків української державності. 1936 року з`являється друком його полемічна брошура „Українська доба”, в якій автор аналізує політичні доктрини В. Липинського (ідея спадкової української монархії, викладеної в праці „Листи до братів-хліборобів”) та Д. Донцова (теорія націоналізму викладена в однойменній книзі), суттєво критикуючи їх нежиттєздатність на українському грунті, висуваючи натомість власне бачення українського шляху і перспектив руху за здобуття державності. Це певною мірою ускладнило його відносини з редактором „Вістника” Д. Донцовим, хоч деяка неприязнь, що почала виявлятись з часу утворення літературного угруповання „Танк” і його наступника „Ми”, які почасти надихав і з якими співробітничав Ю. Липа. Проте вона мала вияв лише в ідейних розбіжностях та полемічних статтях на шпальтах “Вісника” й інших українських видань у діаспорі.

Того ж року виходить ще одна праця Ю. Липи – „Українська раса”, в якій автор розглядав демографічні питання. Українцям, на думку письменника, треба поглибити відчуття „споріднености крови і духу”, звернутися до витоків ментальності й чуттєвості. Необхідно на якісно новий рівень піднести роль жінки в суспільстві, як основи роду і нації вцілому. Ці ідеї знайшли своє продовження у статті „Українська жінка”.

Згаданими працями Ю. Липа звернув на себе неабияку увагу тогочасних українських політичних сил в еміграції. Та й не лише українських. В його творчості літературно-художній жанр поволі поступався новому для Ю. Липи, як письменника - жанрові дослідника історії, політолога, теоретика українського націотворення і державотворення.

Перехід Юрія Липи від художньої до публіцистичної та політологічної творчості відбувся під впливом думок і наукових досліджень таких визначних постатей, як професори Степан Рудницький (політична географія), Тадей Зелінський (гелєністика і міфологія), Вадим Щербаківський (археологія та дохристиянська культура України) і багатьох інших світочів української науки в еміграції.

Найповніше ідейно-філософські погляди Ю. Липи розкриті в його „всеукраїнській трилогії” (за Л. Биковським) – „Призначення України”, „Чорноморська доктрина”, „Розподіл Росії” [58, 11]. Хоч, на нашу думку, цей цикл політичних праць слід вважати пенталогією. Адже до вищевказаних праць органічно вписуються ще дві брошури – „Панування, Труд і Лад”, що побачила світ 1940 року, в якій автор накреслив своє бачення головних напрямків внутрішньої політики української держави та „Russland und seine geopolitischen Moglichkeiten” („Росія та її геополітичні можливості”).

У 1938 році Ю. Липа, після нетривалого знайомства, яке трапилось на з`їзді українських письменників у Львові, одружується з двадцятивосьмирічною абсольвенткою Василіянської гімназії у Львові, студенткою Віденської школи мистецтв Галиною Захаріясевич, донькою священника Луки Захаріясевича із села Рахиня на Івано-Франківщині. У подружжя народилось троє дітей - перша дитина померла, залишились дві доньки – Іванна (1940 р.н.) та Марта (1943 р.н.).

Із початком німецько-польської війни 1939 року року Ю. Липу було мобілізовано, однак війна швидко закінчилась. Він повернувся до Варшави, де разом із дружиною та невеликим колом молоді налагоджує роботу Українського громадського комітету - організації, що опікувалась українськими біженцями зі східних районів. Ю. Липа стає його провідником.

Вихід у світ фундаментальної праці Юрія Липи „Призначення Ук­раїни” виявив потребу витворення ідеології і дер­жавної стратегії України, що мали бути реалізованими після здобут­тя незалежності. Це породило потребу утворення наукової установи, яка займалась би вивченням чорноморської проблематики і розробляла стратегію укра­їнської геополітики на десятиліття вперед.Так постала ідея утворення Українського Чорноморського Інституту. Вона виникла 1939 року у розмовах письменника і політолога Юрія Липи та вченого-бібліографа, директора Варшавської міської публічної бібліотеки Лева Биковського. Ці науковці, перебува­ючи в чужій для них країні, важко переживаючи не лише особисті не­гаразди, але й стан бездержавності, намагалися скон­солідувати наукові сили еміґрації для проведення досліджень і витворення широкої програми розвитку української державності та її політики після виборення самостійності. Це був надзвичайно дальновид­ний задум, адже фактично планувалось розробляти стратегію держави, якої ще не існувало на політичній карті світу.

Ю. Липа розумів чорноморську проблему в широкому плані і трак­тував її значно глибше, ніж просто розвиток морського господарства України. На його думку, Український Чорноморський Інститут мав зайнятися не тільки теоретично-дослідницькою діяльністю, але й політично-організаційною в напрямку об`єднання причорноморських на­родів у єдиному державному утворенні. Витворена згодом з того чорноморська спільнота могла б дати світові нові цінності на ґрун­ті ренесансу еллінської культури, спадкоємницею якої є Україна. Відповідно до цього він планував і організаційну структуру Інсти­туту.