Липа Юрій - пороги вічності

Можливо, що Ю. Липі належить авторство (або, принаймні, він брав участь у їх виданні) й інших листівок, випущених у світ видавництвом „Народній стяг”, зокрема: „З присяги гетьмана Мазепи”, „Пам`ятник полоненим”, „З життя полонених”, „Трупа полонених”, „Волинська школа” тощо.

Найбільш вагомою за значенням була книжка, в якій аналізувався проект Бісмарка стосовно самостійності Української держави. Канцлер розумів, що найбільшою загрозою єдності Німеччини є російський імперіалізм. А тому він спрямував свій погляд у найслабше місце кожної імперії - національне питання. Ю. Липа відзначає, що Бісмарк „ясно зрозумів, що непотрібно і шкідливо приєднувати Україну до німців. Навпаки, Україна мусить стати самостійною і бути буфером, що захищає Німеччину та заразом всю Європу від захватних інстинктів московської держави”.

Тому Бісмарк вважав за необхідне утворити Київське королівство бодай між Прутом і Дніпром, що було б цілком самостійним державним утворенням. Ю. Липа цілком поділяв погляди Бісмарка на ґеополітичне положення України, однак наголошував на необхідності утворення держави в межах етноґрафічних земель, де проживають українці. Така держава мала б уповні протистояти загарбницьким зазіханням Росії й стала б надійним щитом Європи.

З огляду на це справедливо називають працю сімнадцятирічного одеського юнака першим аналізом європейської політики і місця Української держави в ній.

Враховуючи загрозу більшовицького перевороту в Одесі наприкінці 1917 року, Ю. Липа вступає до лав організованої полковником Іваном Митрофановичем Луценком та підполковником Всеволодом Юхимовичем Змієнком Одеської Гайдамацької дивізії, у її перший пластунський курінь; бере участь у грудневих 1917 року та січневих 1918 року боях із більшовицькими заколотниками на вулицях Одеси. Тут слід зазначити, що чимало дослідників помилково вказують на приналежність молодого Ю. Липи до якогось міфічного „куреня морської піхоти Армії УНР”. Формації з такою назвою Армія УНР не мала, як і самої морської піхоти.

1918 року, після вступу до міста союзних німецько-австрійських військ і українських частин, Ю. Липа стає заступником командира Одеської „Січі” Теофіла Янова, що постала з місцевого Союзу української молоді. В той час Юрій редагує український часопис, співпрацює з виданнями „Нове життя” (Одеса), „Нова рада” (Київ), „Вільне життя” (Одеса). У останньому, зокрема, опубліковане оповідання Ю. Липи „Минуле” - чи не перший прозовий твір молодого письменника. Того ж року він перекладає останню, з числа виданих в Одесі видавництвом „Народній стяг”, книгу О. Скорописа-Йолтуховського „Табори полонених українців”, авторство якої дехто з дослідників, наприклад О. Баган, безпідставно, як на нашу думку, приписує Ю. Липі.У листопаді 1918 року Ю. Липа організовує першу студентську сотню, що складалася із членів української корпорації, студентів університету. Ця сотня зі свого помешкання на Французькому бульварі робила напади на російські шовіністичні організації й допомагала військам Директорії УНР здобути Одесу (про це Ю. Липа згадує в автобіографічній новелі „Гринів”).

Одеський період був характерний для Ю. Липи початком літературної творчості. На перших порах, як видно, його приваблювала суспільно-політична тематика та історія України. Він починає задумуватися над роллю і місцем України в європейській політиці. Разом з тим, в цей час становлення його поглядів і переконань, бачимо перші паростки літературно-художньої творчості Ю. Липи в поезії та прозі. Вони були по-юнацькому непрофесійними, однак засвідчували прагнення молодого автора спробувати своє перо і в художній літературі, яка у подальшому зайняла левову долю творчого доробку письменника.

Таким багатим на події був одеський період в житті і творчості Ю. Липи. І хоч у подальшому доля водила його ледве не по всій Європі, цей емігрант-вигнанець часто подумки блукав вулицями рідної Одеси, торкався хвиль Чорного моря і, як наслідок, присвятив цьому українському берегові кілька творів свого творчого доробку. Одеса оспівана у його однойменній поезії, оповіданнях „Галичани над морем”, „Моренко”, „Гринів”, „Петька Клин, нальотчик”. Одеса назавжди залишилася його мрією, містом звершень і сподівань.

1.3. Перший період еміграції Юрія Липи (1919-1922)

В останніх числах 1918 року батько і син Липи залишають Одесу. Іван Липа подається до Києва, а згодом через Вінницю на Кам`янець-Подільський, де зустрічається з сином, який, імовірно, прибув до тогочасної столиці України з Одеси разом із частинами Армії УНР. Звідти батько і син вирушають на Станіслав (нині Івано-Франківськ), Львів і, зрештою, на еміґрацію до Тарнова (Польща).