Липа Юрій - пороги вічності

Бачучи невтішний стан українсько-німецьких взаємин після бравурного наступу німців на Україну влітку 1941 року, Ю. Липа як міг намагався впливати на німецьку політику стосовно українців. Він поширював серед високих німецьких кіл свою брошуру „Russland und seine geopolitischen Moglichkeiten”, сподіваючись справити враження на окупантів роллю України у європейській політиці минулого, гадав, що може йому вдасться переконати їх щоби змінити свою політику стосовно українців. З цією метою, використовуючи знайомства своєї дружини, а також С. Івановича, С. Куниці та М. Антоновича він побував восени 1941 року у Відні, Берліні, Бреслау, Познані та Лодзі. У Відні високі німецькі урядовці цинічно пробували його просто перекупити. Шантажуючи його, вони дивувались: „Всі від нас беруть, то чому ви відмовляєтесь?” У той же час представники антигітлерівської опозиції Німеччини переконували Ю. Липу перед неминучою поразкою Гітлера в його військовій кампанії на Сході.

Постать Ю. Липи була настільки значущою, що вже 1943 року його творчість і діяльність були помічені вищим проводом фашистської Німеччини. Зрозумівши, що війна добігає кінця і Німеччині не перемогти, гітлерівці вирішили загравати з національними патріотичними силами (тоді ж активно формувались частини „Русской Освободительной Армии (РОА)”, стрілецької дивізії СС „Галичина”, прибалтійських формацій у складі вермахту). Письменника було перепроваджено до Берліна, де одним із чільних урядовців рейху - доктором Лейбрандтом, секретарем міністра А. Розенберга, було запитано про можливість очолення Ю. Липою маріонеткового уряду України. На думку правителів фашистської Німеччини, Ю. Липа був одним з найбільших ідеологів державності і лідерів українського руху, який водночас не був заангажований в якомусь одному партійному угрупованні, а отже, міг уособлювати єдність всього українського народу. Однак Ю. Липа із притаманною справжньому патріотові гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим...

Ще у варшавському періоді Ю. Липа розпочав активні контакти з українським повстанським рухом, який поширився в Україні від 1942 року. До нього прибували кур`єри і від Української Повстанської Армії, і від повстанських формацій з-під стягу отамана Тараса Бульби-Боровця, зокрема полковник Армії УНР Іван Литвиненко [60, 63].Ю. Липа віддавна мав дружні стосунки з Т. Боровцем. Повстанці Тараса Бульби, що їздили до уряду УНР на еміграції, неодноразово відвідували Ю. Липу, повідомляли його про перебіг подій на повстанському фронті, передавали примірники підпільних видань і відозв до населення, друкованих у повстанських лісових друкарнях. Ю. Липа передавав їм власні матеріали і поради для публікації.

В тій же мірі Ю. Липа підтримував стосунки й зі структурами УПА. Її посланці радилися з ним щодо своєї політики на рідних землях, пропагандивної роботи тощо.

У період німецької окупації Варшави Ю. Липа редагує і активно дописує до журналу „Вогонь”, що видавався у 1940-1941 роках, як автор співпрацює з газетою „Краківські вісті”, львівським часописом „Наші дні”.

Перебування у Варшаві, як і інші періоди, характерне великою кількістю творчих і особистих контактів Ю. Липи з представниками української еміґрації. Він контактує з родинами Шепелів, Суловських, Огієнків, Лівицьких, Шовгенових, Теліг. Ю. Липа листується з митрополитом Андрієм Шептицьким, парохом української церковної громади у Польщі ігуменом Пушкарським, Миколою Антоновичем, Степаном Бараном, Павлом Ковжуном, Петром Холодним-молодшим, Романом Купчинським, Робертом Лісовським, Святославом Гординським, знайомою родини Лип з одеського періоду Зоєю Алєксєєвою тощо.

Варшавський період, що тривав тринадцять років, – найбільш плідний у житті і творчості Ю. Липи. Всі найголовніші твори письменника були створені саме у цей час і саме в цей період він найповніше розкрився, як творча особистість.

1.6. Яворівський період у житті і творчості Юрія Липи (1943 - 1944)

У травні 1943 року Юрій Липа одержує категоричного ультиматума від польської Армії Крайової (АК) з вимогою негайно залишити межі Польщі. Причиною цього була українська патріотична позиція і активна діяльність письменника.

Перед Ю. Липою постає проблема - куди податись? На Захід? Але ж він вже скуштував прісного хліба емігранта-вигнанця. А в Україні у цей час розпалювалось вогнище національно-визвольної боротьби. І Ю. Липа вирішує від`їхати до України. Дехто з сучасників вважав цей крок - їхати назустріч червоним, пам`ятаючи звірства НКВС у 1940-1941 роках, - божевіллям. Однак Ю. Липа прагнув бути зі своїм народом до останнього в час, коли він взявся збройно боронити власну національну ідею.

На початку літа 1943 року Ю. Липа з дружиною і двома маленькими донечками переїздить до села Вільшаниця Яворівського району Львівщини, де протягом трьох місяців мешкає у дядька дружини. У серпні він перебирається до Яворова, де оселяється на квартирі в будинку № 40 по вулиці Святоюрській. Тут він відкриває приватну медичну практику, бере активну участь у літературному житті Львова, навідується до літературного клубу, погоджує свої видавничі справи. Його книги появлялися на полицях яворівської книгарні і надовго не залежувалися. Від осені 1943 року - літа 1944 року вітрину цієї книгарні прикрашала його праця „Розподіл Росії”.