Липа Юрій - пороги вічності

Разом з тим Ю. Липа наполягав на об`єднанні дослідників чорно­морської проблематики з метою утворення в майбутньому „українсько-понтійської політичної партії”, завданням якої було б реалізувати ідею чорноморської федеративної великодержави на чолі з Україною. В такий спосіб Ю. Липа протиставляв ідеї великої Росії власну кон­цепцію великої України з опертям останньої на чорноморський і се­редземноморський геополітичні простори.

У вкрай несприятливий час воєнного лихоліття Ю. Липа разом із професорами Іваном Шовгеновим, Валентином Садовським, Левом Биковським та Вадимом Щербаківським з початку 1940 року налагоджують у Варшаві діяльність Українського Чорноморського Інституту. Протягом 1940-1942 років ними було написано і видано низку надзвичайно актуальних праць, зокрема книги: Ю. Липа, „Чорноморська доктрина”; Л. Биковський, „Туреччина. Бібліографічні матеріали”; Г. Братіяну, „Початки торгівлі на Чорному морі”; О. Кулиняк, „Чорноморська проблема в українській промисловості”; І. Шовгенів, „Чорне море. Гідрографічний нарис Чорного моря та його басейну”; А. Огієнко, „Комунікаційне летунство в чорноморському просторі. Сучасний стан і можливості розвитку”; Ю. Липа, Л. Биковський, „Чорноморський простір. Атлас”; Д. Нестеренко, „Організація адміністрації морських портів України”; „Чорноморський збірник. Книга перша”; Ю. Липа, „Емоційні первні в чорноморському світогляді”; М. Плечко, „Українська гетьманська фльота 1918 р.”; „Чорноморський збірник. Кнгига друга”; Архієпископ Іларіон, „Церква під монголами ХII-XIV ст.” тощо. Існує версія про те, що мрією вчених, після здобуття Україною державності, було перенести Український Чорноморський Інститут до Одеси, перетворивши його в потужний центр наукових досліджень шляхів розбудови української державності та її політики в усіх галузях, зокрема геополітики. Припускають, що з цією метою Ю. Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох книг та наукових збірників, однак правдивість її поки документально не підтверджена. Головним аргументом на користь цієї версії використовують те, що на більшості видань Українського Чорноморського Інституту місцем виходу книги у світ зазначено місто Одесу. Хоч насправді всі вони друкувались у Варшаві і це підтверджує Л. Биковський. А коли врахувати, що всі книги Інституту друкувалися у підпільних умовах, а їх зміст суперечив політці Німеччини стосовно окупованих народів і територій, то стає зрозумілим, що місце видання навмисне вказувалося помилкове, з метою уникнення репресій гестапо.

Згодом за почином Ю. Липи утворюються ще й Український Океанічний та Український Суходоловий Інститути. Сферою їх досліджень були, як зазначає Лев Биковський, „істота, минуле й майбутнє українства в державному аспекті”. Ю. Липа вважав, що борючись з великодержавними ідеями СРСР та Німеччини, необхідно протиставити їм не лише збройний опір, але й велику ідею – ідею великодержавності України. Причому малося на увазі передусім „Імперію Українського Духу”. Спираючись на думки Данилевського, висловлені ним у праці „Культурно-історичні типи людства”, Ю. Липа твердив, що українство є власне черговим культурно-історичним типом, а отже, людство стоїть на порозі „Української доби” у європейській і світовій цивілізації.У своїх геополітичних поглядах Ю. Липа виходив з того, що для українців вже не досить здобути свою незалежну державу, кордони якої простяглися б „від Сяну по Кавказ”. Україна повинна грати роль „першої скрипки” в цілій Східній та Південно-Східній частині Європи. Як для нації, яка у ті часи стояла перед загрозою цілковитого винищення, це було досить великим завданням. Своїм надзвичайно ризикованим задумом Ю. Липа ставав об`єктом критики не лише опонентів лівої прорадянської орієнтації, але й українських націоналістичних кіл, які стояли виключно на національно-визвольній платформі, не розуміючи, що саме лише визволення не вирішить усіх проблем українства – істина, в якій ми переконуємось сьогодні.

Але з погляду Ю. Липи, в цьому не було нічого фантастичного чи нереального. Він належав до тієї нечисленної когорти патріотів, які в питаннях побудови і розвитку власної державності ніколи не виходили з принципу „програми-мінімум”, а завжди прагнули ставити і досягати реалізації найбільших задумів.

Інститути, засновані за безпосередньої участі Ю. Липи, ще за його життя і протягом наступного десятиліття згуртували навколо себе кількасот науковців, бібліографів, технічних і редакційних працівників. Самих лише опублікованих авторів, серед яких не бракувало й визначних імен академіків і професорів європейського рівня, було понад сто осіб. Варто відзначити, що вся ця діяльність провадилась в умовах жорстокої німецької військової окупації, оминаючи цензуру, дістаючи папір на „чорному” ринку та нелегально поширюючи видання, кожне з яких мало наклад від 50 до 350 примірників і призначалося, здебільшого, для представників провідних верств різних держав та великих книгозбірень. Тож видавнича діяльність згаданих інститутів значною мірою заповнювала собою ту прогалину, яка утворилась через війну в середовищі української науки.

Ці ініціативи були надзвичайно прихильно зустрінуті українською громадськістю. Про це свідчать численні, інколи дуже значні, пожертви, складені на діяльність установ: Український Громадський Комітет у Львові на чолі з професором В. Кубійовичем, Наукова рада того ж Комітету на чолі з професорами І. Крип`якевичем та В. Сімовичем, а також С. Іванович, полковник Селенко та В. Кійович з Варшави, доктор Бурко з Любартова, директор Гонта-Скрипченко з Переворська, та інші жертводавці своєю постійною допомогою уможливили провадження видавничої діяльності у тих нелегких обставинах. Проте війна не дала змоги осягнути задуманого...