Липа Юрій - пороги вічності

Накреслюючи перед собою мету формування „державницької літератури”, орієнтуючись на „синтез героїзму, господарності, волі”, „танківці” намагалися врівноважити критерії правди і краси, позбавити їх небажаного протистояння, відстояти творчу автономію національного митця, не відмежованого і від своїх громадських обов`язків. Про це мовилося у виданні „Статті про “Танк” (1929), де містився програмний „Лист до літераторів” Ю. Липи та „Група „Танк” Є. Маланюка. І хоч дане літературне угруповання розпалося того ж року (не без втручання Д. Донцова, занепокоєного появою непідвладних йому творчих угруповань), його ідеї реалізувалися пізніше групою „Варяг” (1933-1939) й на сторінках друкованого нею журналу „Ми” (видавався протягом 1933-1937 років у Варшаві, а з № 7 - 1937-1939 рр. - у Львові), газети „Назустріч”, до складу авторських колективів яких входили колишні „танківці”.Головною тезою літературної групи „Танк”, їх ідейно-естетичної програми було: „Радикальна сепарація від російської культури, ідея великодержавности (української), культ героїзму і шляхетности, боротьба з масовізмом, конструктивізм і культ енергії”. Ці тенденції певною мірою були схожими на культурний рух, започаткований у підсовєтській Україні М. Хвильовим з його гаслом „Геть від Москви!” і закликом орієнтації на духовну Європу. Ю. Липа лише закликав відродити споконвічні цінності великого княжого Києва з його передовими політичними і культурними впливами. Він вважав за недостойне гідності великої української нації втікати від Росії у Європу. Місія України, на думку Ю. Липи, не втеча, а хрестовий похід української культури і духовності.

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, роль у Європі, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю - ось основні гасла і принципи, за якими жили і творили молоді „танківці”. Просякнута цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з`являється 1931 року друга збірка поезій Ю. Липи з такою характерною назвою – „Суворість”. Разом з тим, дедалі частіше Ю. Липа робить спроби в новому для нього жанрі творчості - прозі, які одразу були схвально зустрінуті критиками. Серед них варто відзначити: оповідання „Чародій”, „Справжній ворог”, „Вартовий”, а також роман „Московія” (у подальших редакціях і перевиданнях він зветься „Козаки в Московії”).

Важливо відзначити, що до своєї творчості Ю. Липа ставився надзвичайно вимогливо. Він вважав, що література - не є справою лише самого письменника. Видрукований твір належить авторові лише опосередковано, він є власністю читача. А отже, кожен письменник мусить відповідально ставитись до того, що він віддає до рук читачеві, які ідеї він несе в маси, яку користь (чи шкоду) може даний твір принести своєму народові. Для Ю. Липи - автор не є виконавцем забаганок натовпу. Він мусить формувати, ушляхетнювати смаки й уподобання оточення і суспільства вцілому. Такою, на його думку, є місія письменника стосовно власної нації. Цими та іншими думками просякнуті статті „Танк”, „Лист до літераторів”, „Поет-гульвіса”.

На початку 30-х років з`являються друком ще декілька цікавих творів Ю. Липи, зокрема цикл поезій „З Київських легенд”, „Пан Адам Олеарій”, драма „Ярмарок”, однак вже з 1933 року, коли „Літературно-науковий вісник” було перейменовано на „Вістник”, його більше хвилюють літературні проблеми, питання літературознавства, ролі й місця літератури у боротьбі за відродження української духовності, розбудови нації та виборення незалежності України, завдання письмениика в цьому рухові. З цим пов`язана поява актуальнихих літературознавчих есе “Розмова з порожнечою”, „Розмова з минулим”, „Совіцькі фільми”, „Розмова з наукою”, „Організація почуття”, „Боротьба з янголом”, „Розмова з Заходом”, „Селянський Король”, „Campus martius”, „Провідництво письменства”, „Батько дефетистів”, „Сіра, жовта і червона”, в яких детально аналізується українська і європейська література від давнини до авторової сучасності та її суспільна і духовна вартість. Пізніше ці та деякі інші есе склали фундаментальну літературознавчу працю Ю.Липи „Бій за українську літературу”. Ця праця не схожа на жодну літературознавчу книгу, не вкладається в жодне із жанрових, стильових чи будь-яких інших визначень. Неординарність авторових оцінок української літератури від найдавніших часів, її контекстуальності в європейському літературному процесі, ролі у формуванні свідомості нації, розкриття феномену творчості, ролі і місця митця у суспільстві, визначення ваги і вартості того чи іншого твору роблять цю працю невмирущою і надзвичайно актуальною в наш час.

Разом із питаннями літературознавства, зокрема літературної критики, з середини 30-х років Ю. Липа багато часу приділяв прозовій творчості. Він виявив себе майстром новели і довів, що йому під силу створити великі епічні прозові полотна, яким був роман „Козаки в Московії”, що вийшов друком 1934 року у Варшаві. У 1936 році Ю. Липа видає три томи новел під загальною назвою „Нотатник” на теми національно-визвольних змагань 1917-1921 років, а 1938 року останню поетичну збірку „Вірую”, що є своєрідним підсумком його поетичної творчості.

У 1932-1933 роках Ю. Липа співпрацював із Левком Лукасевичем – організатором Українського Економічного Бюро у Варшаві. Цій емігрантській установі пощастило в тодішніх умовах польської реакції проти українців видати чотири річники, які містили різного роду інформаційний матеріал про українців, українське життя та господарство в краю і за кордоном. З цього джерела черпали інформацію не лише українські, але й зарубіжні читачі. Воно сприяло поширенню в світі інформації про хоч і недержавну, але висококультурну українську націю. Ю. Липа брав найактивнішу участь у роботі Бюро не тільки як автор статей, але й як редактор видання.Багато часу в Ю. Липи відбирала лікарська практика - його професія, що давала засоби до існування. В цій галузі він залишив помітний слід, виявивши себе неабияким науковцем, фахівцем з фітотерапії. Від 1933 ро 1937 рік з-під пера Ю. Липи вийшла низка праць з фітотерапії, досі маловідомих в медичних і наукових колах й належним чином не поцінованих. Це: „Фитотерапія” з докладною вступною статтею професора Я. Мушинського, „Symplyyum Asper в відживлюванню дітей”, „Фитотерапія в деяких хворобах переміни матерії”, „Лікування зелами хронічних хвороб”, „Вереди старечого віку до гоєння”, „Ростини в лікуванню”, „Історія зелолічництва”, „Значіння ростинних середників при лікуванню діябету”, „Фитотерапія хворіб травленевих органів”, „Ростини проти полового безсилля”, „Рецензія на Віллі Паєра”, „Лічничі ростини в давній і сучасній українській медицині”. Всі ці праці й статті були написані польською мовою та опубліковані в періодичних медичних виданнях Польщі.