Липа Юрій - пороги вічності

1.4. Познанський період життя і творчості Юрія Липи (1922-1928)

1922 року Юрій Липа покидає табір для інтернованих і переміщених осіб у Тарнові та вступає до Познанського університету на медичний факультет. „Я знав, що ти вибереш медицину, це добре. Медицина дасть тобі не тільки фах, вона дасть тобі цілий світогляд” – так зреагував на вибір сина батько, який з листопада 1921 року оселився на квартирі в господині Марії Лозовської у Винниках під Львовом, знімаючи кімнату і ледве животіючи на скромні заробітки від медичної практики, дозвіл на яку кожного разу мав випрошувати у польських властей.

Вже з першого року навчання Юрій активно включається у літературне життя, яке вирувало тоді на Західній Україні та в місцях скупчення української еміграції на теренах Польщі. Юрій зближується із літературним угрупованням „Митуса”, що складалося з колишніх січових стрільців – Романа Купчинського, Олеся Бабія, Василя Бобинського та Юрія Шкрумеляка, які під гаслом „Від символізму - на нові шляхи” сповідували напрям символізму в українській літературі, починає друкуватись на шпальтах часописів „Митуса”, „Літературно-науковий вісник” (далі - ЛНВ). Тоді виходять поетичні твори і переклади студента-першокурсника: вірші „Той”, „Вдячний шпак”, „З задуманих дзеркал”, „Баляда”, „Святий Юрій”, „Князь полонений”, „Час людини...”, „Царь-дівиця”, „Князівна Ганна”.

В цей же час Ю. Липа продовжує займатись громадсько-політичною роботою. Зі студентів, колишніх вояків Армій УНР і УГА, за почином Ю. Липи, полковника Олександра Кузьмина та сотника Васильченка створюється таємне братство – корпорація „Чорноморе”. За умов відсутності державності українські емігранти, очолені Ю. Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя на чужині, але й думали про майбуття України.

Кожен член корпорації був зобов`язаний здобувати знання не лише з курсу, що читався в університеті, але й вивчати іноземні мови, економіку, економічну і політичну географію, історію і дипломатію, військову справу, щоб у майбутньому, коли відродиться українська держава, вона вже мала людей, здатних її очолити, повноцінно провадити її зовнішню і внутрішню політику.

Разом з тим, молодий письменник зав`язує творчі стосунки, які згодом переросли у тривале співробітництво, з редактором „Літературно-наукового вісника”, відомим публіцистом і палким прихильником ідеї української самостійності, теоретиком українського націоналізму Дмитром Донцовим.Від часу відновлення видання „Літературно-наукового вісника” (далі „ЛНВ”) та призначенням його редактором Д. Донцова, чому сприяли кола Української військової організації і особисто її Провідник полковник Є. Коновалець, з`явився друкований орган, що ставив собі за мету висвітлювати найкращі здобутки українського художнього слова і політичної публіцистики, які з`являлися „поза межами совєтського духовного клозету” (Є. Маланюк). З цією метою Д. Донцов почав збирати навколо нового видання всіх найбільш перспективних і прогресивних українських авторів. І Ю. Липа на довгий час стає одним з найчастіших гостей на шпальтах „ЛНВ”. Власне, саме на сторінках „ЛНВ” (з 1933 року - перейменованого на „Вістник”) з`явилися друком більшість творів Ю. Липи. На перших порах це були власні вірші „Корабель, що відпливає”, „Пісня темному”, „Василиск”, „На тихий день”, „Слово в пустині”, „Байрон”, та поетичні переклади поезій О. Бірбаума „Згадуєш?”, „Щастя”, Р.М. Рільке „Я живу колами в розставанню”, „Поет”, „Будда”, „У цім селі останній, темний дім”, „З „Вігілій”, Г. де Мопассана „Дикі гуси”, Ж.-М. Ередіа „Антоній і Клеопатра” тощо. Разом з тим, деякі його поезії друкуються і в інших західноукраїнських часописах, журналах і календарях-альманахах, зокрема вірші „Не кличте слова”, „Був день”, п`єса про часи гетьмана Івана Мазепи „Офіра”. Виходить друком його перша поетична збірка „Світлість”.

1924 року у Винниках неподалік Львова після кількарічної хвороби (рак шлунку після отруєння маринованим м`ясом дикого вепра) помирає батько Іван Липа. Ця подія дуже вплинула на Юрія. Віддаючи шану батькові він укладає книгу, присвячена його пам`яті, „Світильник неугасимий: Пам`яті Івана Липи”.

На той час, як свідчить С. Копач, Ю. Липа вже знав кілька мов: російську, молдавську, польську, татарську (турецьку), англійську, єврейську, німецьку, вивчав французьку.

Від 1925 року в Данцигу починає діяти філія української корпорації „Чорноморе”, організована з місцевих українських студентів за активного сприяння Ю. Липи, якого останні обрали собі за „патрона”. Слід відзначити, що вже на той час особа Ю. Липи була широко знаною не лише в студентських колах. За свої творчий талант, політичну дальновидність і розсудливість, а також державницькі переконання він користувався неабияким авторитетом серед українських емігрантських кіл.

В Данцигу вдалося утворити видавничу базу, де місцева філія корпорації „Чорноморе” видавала однойменний збірник. На його сторінках друкуються твори Ю. Липи: вірш „Одеса”, ідеологічно-програмні статті „Державницька молодь”, „Влада і особистості”. Останні дві висвітлювали погляди Ю. Липи на місце і цілі української молоді в боротьбі за українську державну незалежність. Вони були дуже схвально сприйняті українською громадськістю. За них авторові дякував визначний філософ-державник Вячеслав Липинський: „...бачу Вашу глибоку ідейність та щиру любов до України. Хай Бог милосердний дає Вам сили, мій дорогий юначе, зберегти на ціле життя ці найцінніші прикмети молодости”.