Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною.

Іван Білинкевич добре знав творчість Марка Черемшини, Лесі Українки, Степана Руданського, Миколи Бажана, Василя Сухомлинського, То маса Манна та ще багатьох вітчизняних та зарубіжних авторів. Постійно на шпальтах міської газети він популяризував нові та ювілейні видання, чим заохочував читачів до поповнення книгами власних бібліотек (див, напр. Три найнові­ші видання // Червоний прапор – 1970 - 31 трав, Твори Степана Руданського — читачеві // Там само - 1972 - 11 лют, Повне видання творів Г. С. Сковороди // Там само – 1972 - 18 лют, Семитомник Василя Сухомлинського // Там салю - 1972— 30 верес, Тритомник творів С. Руданського // Там само — 1973 - 27 черв, Нове видання творів Г. С. Сковороди // Там само – 1973 - 10 лип, Вибрані твори Б. Брехта // Там само – 1973 - 27 лип, Зачинатель українського гумору // Там само – 1975 - 7 берез, Нове видання творів Лесі Українки // Там само – 1975 - 25 лип, Анатоль Франс українською мовою // Там само— 1975— 20 груд)

3. Зерно утаємленої правди — у листах...Кажуть ті, хто добре знався з Іваном Омеляновичем, що був він людиною не надто балакучою, радше спокійною, зваженою у слові, оцінці й цей стан не завжди так скоро виявляв його високу ерудицію та освіченість Збагнути параметри душі, грані знань Івана Білинкевича допомагає величезний масив листів, що ще чекає предметного розгляду спеціалістами. Усе листування — надто наукового, професійного характеру, позбавлене будь-якого нальоту побутовізму Воно за всіма наявними ознаками так чи інакше працює ні поглиблене пізнання «двох крил» вченого — його франкознавчої та культуро­логічної тем.

Серед тих, з ким мав тривале листування, — і предметом, й у цей спосіб поглиблення знань з франкознавства були невеличкі листки з учнівських зошитів або ж цілі трактати та ще й з яких робив собі через кальку копію, — то були письменники, вчені, співробітники музеїв, колекціонери тощо. В ряду постійних адресатів — Роман Горак, Роман Головин, Олексій Лей, Роман Дідула, Володимир Іваненко, Роман Іваничук, Євген Кирилюк, Петро Медведик, Мирослав Мороз, Теоктист Пачовський, Федір Погребенник, Володимир Полєк, Григорій Салевич, Богдан Якимович, а ще офіційні особи, які репрезентували видавництва, музеї, друковані органи, установи, товариства.

Іван Білинкевич вів багаторічне листування з письменником Романом Гораком зі Львова Перечитуємо нині ці листи — і перед нами постають не те, що рядки, а цілі невідомі сторінки до життєписів І. Франка, Леся Мартовича, Василя Стефаника та багатьох людей, що їх оточували. Ось, наприклад, з листа Романа Горака від 16 квітня 1984 р довідуємося, що саме він через листи зі Словаччини від відомого історика літератури та фольклориста Мікули Неволі дістав фотознімки Михайлини Рошкевич, а також цінний спогадовий матеріал про Рошкевичів та Паращуіав. А далі, повідомляючи І. Білинкевича про те, що збирає документи про Леся Мартовича, просить «Мені би дуже при­годилось знати про Коломийську німецьку гімназію, в якій Лесь вчився як виглядала, де була, що за будинок, що там зараз, що було поблизу, як виглядало навколо неї, вчителі, мода ітд. Чи не помогли б Ви мені..? Може, якісь документи навчання Мартовича є у Коломиї? Чи у Коломийському ЗАГСІ нема книг хрещень, весіль, смерті з Торговині-Пільної з р 1830?».

Видно, Р Горак одержав від І. Білинкевича значну підтримку (це бачимо з листа-відповіді від 19 червня 1982 р) 3 нього листа випливає, що Р. Горак, простудіювавши монографію Ф. Погребенника «Лесь Мартович» (К, 1971), просить в І. Білинкевича поглиблених відомостей про письменника «Хто вчив які предмети. Які оцінки Леся Мартовича. Чи є в каталогу (йдеться про каталог коломийської гімназії за 1889/90 рік під № 131 у колишньому музеї «Гуцульщина» — В К) Стефаник. Які твори писали. Хто вчив руську літературу. Може, десь люди мають «Справоздання» за рік 89, 90, 91? Ага, що це за вулиця Старомійська і чи є будинок 224. Там мешкав Лесь Марто­вич у столяра Рубича». А вже 3 липня того ж року Р. Горак дякує за вартісні повідомлення, які небавом таки розшукав та надіслав йому І. Білинкевич «Щодо «Звітів », - пише Р. Горак, - то є звіти української гімназії від 1900 р. Як вам відомо, тільки у 1891р в Коломиї відкрили «паралельну», а до цього повністю гімназія була польська. Звітів польської гімназії десь нема. У каталогах значиться, а де факте - нема. Покрали. Я знайшов декілька, з котрих довідався, що Мартович був лайдак і, наприклад, у п'ятому класі сидів два роки. Тоді то й догнали його Стефаник І. Бачинський, які вчились роком нижче ».Перечитуючи листи, які стосуються життя і творчості І. Франка, по­дивуємося тією фаховістю, яку демонстрував І. Білинкевич. Для нього не було дріб'язковості, а чи малозначущості у будь-якому факті, свідченні, тим більше -- у документі, до якого приторкався власним поглядом. Ось Р. Горак публікує книгу «Тричі мені являлася любов» І. Білинкелич оперативно перечитує її і, не гаючись, 21 січня 1984р. на восьми сторінках стандартного паперу над­силає авторові конкретні зауваження щодо неточностей, довільностей, перекручень ітп. Оцінивши художньо-документальну повість як «написа­ну інтересно», де є чимало «нового матеріалу», критик формулює понад 30 посторіночних зауважень-порад, як от викликає сумнів, чи була О. Рошкевич причетна до закладання у Станіславі жіночої гімназії, певно, категоризм у тому, ніби професор Шараневич «старався шкодити Франкові», потребує документальних доказів, заперечуючи тезу літератора, ніби О. Рошкевич була сильною натурою, І. Білинкевич, як на мене, має рацію, припускаючи «У неї не було сильного характеру і не було відваги піти на конфлікт з батьками (головно з батьком) Трагедія їхня (І. Франка та О Рошкевич - В К) в тому якраз, що вона (Ольга. — В К) покорилася їхній волі» Спираючись на численні документи і, зокрема, на спогад сестри Михайлини, Білинкевич буквально прискіпливо прочитує кожну фразу, речення з повісті Горака і не залишає жодного сумнівного місця поза увагою Фразу письменника «До Ольги пішли холодні листи Вона не вірить Вона у розпачі» І. Білинкевич логічно виправляє» Він (І. Франко - В К) уже знав, що Ольга вибрала вигоду, а він їй того не може дати і ніякого холоду в його листах я не бачу, а скоріше резиґнацію. Виною трагічного закінчення їхньої любові були обставини, які склалися». Далі йдуть уточнення дат, місцевостей і т ін.