Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною.
Осінні роки перед першою великою війною чоловік згадує з теплотою. Може тому, що то був час безтурботного дитинства, ще не потьмареного канонадою і запахом смерті. Багато подій стерлися з пам'яті, але ті перші дитячі враження сяють барвами і тепер. Ще й нині, як колись... відгукується серце на згадку про подаровані батьками до свята ласощі і книжки; про «гендель» з сестрою Орисею, після якого її книжка перекочовувала до допитливою хлопчик: а йому за це довелося поплатитися цукерками... З того часу і беруть початок свої книжки у Івана Білинкевича. В один із дощових травневих днів 1994 року чоловік при мені поклав на полицю своєї книгозбірні том за номером 10773..» (Васильчук М. Дорогою з непам'яті у вічність. - С. 25 - 26).
Протягом 1917—1920 pp. Іван Білинкевич навчався в Городенківській українській гімназії, яку очолював відомий письменник та громадсько-культурний діяч Антін Крушельницький. Після того, як польські власті закрили гімназію, І. Білинкевич бере приватні уроки у свого колишнього гімназійського професора Попенюка, опанував відповідну програму І вступає до п'ятою класу Станіславської гімназії, яку закінчив 1925 р Після невдалої спроби стати студентом Львівської політехніки, він вступає до Львівської вищої торговельної школи із закордонної торгівлі, а 1928 р. переводиться до Кракова, де 1931 р. завершує свої студії на педагогічному відділі Вищої торговельної школи. Із жовтня 1932 р. у трудовій книзі життя Івана Білинкевича — різні посади в Окружному Союзі Кооператив (ОСК): Інструктор, ревізор (до 1939 p.). З 1939 до 1951 р. працював головним бухгалтером у Коломийській райспоживспілці, а з 1951 до 1962 р — начальником планового відділу щіткової фабрики, з 1962 і до 1967 p., коли й вийшов на пенсію, — праця на паперовій фабриці (див. «Анкету») (Лист М. Ю. Білинкєвич від 14.01.1998 р. — Власний архів автора).
Посуті, у Коломиї пройшло і з Коломиєю пов'язане все найдорожче, найвідоміше з довгої ниви життя Івана Білинкевича. Тут він жив просвітницькою справою: організовував концерти, вистави, гуртував молодь.
До 1979 року Іван Білинкевич — активіст товариств “Просвіта” «Відродження», клубу «Родина.», був одним із засновників музею історії міста Коломиї, до фондів якого передав старовинні карти Коломиї, давні книжкам видання, значну колекцію монет. Не можна забути, що Іван Біленкевич як людина, що стояла біля колиски коломийського «Пласта», збирав у своєму помешканні ініціативний комітет, де обговорювалися засадничі принципи розбудови цього національно-патріотичного товариства. Завдячуючи національно свідомому ядру «Пласта» порушувалися принципові питання духовною відродження міста: відновлення пам'ятника Тарасові Шевченку, що його зруйнували царські війська 1914 р.
Згодом з ініціативи І. О. Білинкевича було встановлено пам'ятники Лесю Гринюку у с. Воскресінні, професору Недільському одному з перших директори Коломийської гімназії.
У Коломиї І. Білинкевич пустив коріння своєї змістовної життєдіяльності ще 1929р., тут не одне десятиліття пройшов із своєю вірною дружиною Михайлиною Юріївною, його славною порадницею і помічницею. Тут коломийська земля, якій він віддав свій піт щоденних буднів, і прийняла його прах. 27 листопада на 91-му році життя відійшов від нас цей ратай культурно-просвітницької ниви. Сумувала й сумує за цим трударем уся свідома Україна. Ось згусток словесного болю, що його вустами письменства та культурних діячів краю висловило щемке серце талановитої поетеси Неоніли Стефурак: “Днями Коломия проводжала в останню дорогу одного з найвідоміших своїх патріотів, краєзнавця Івана Білинкевича”.Здається, зовсім недавно ходили ми удвох цим старим цвинтарем — саме Іван Смелянович відкрив для мене унікальний коломийський некрополь, де поховано стільки видатних особистостей, де кожен гробівець, наче плат епохи, позначений двома скромними датами: народився — помер...
Відтепер на цьому цвинтарі спочиватимуть і його тлінні останки. Руки, що так довго (майже сімдесять літ) не випускали перо; мозок, що нагадував енциклопедичний комп'ютер, з якого і досвід, і знання міг почерпнути кожен; серу біля якого зігрівалися люди, бо воно вміло співчувати і любити.
Я обїздила півсвіту, але шляхетнішого і галантнішого чоловіка не зустрічала. Його унікальна книгозбірня була невичерпною скарбницею для багатьох. Двері його помешкання були гостинного відчинені для кожного, і сам старенький господар зустрічав кожного біля цих дверей незмінне привітним старосвітським «розплащуйтеся», запрошував до кабінету, де на відвідувача чекали знайомство з якимось унікальним виданням і склянка запашної гербати...
Майже 91 рік прожив Іван Білинкевич скромно і тихо. Бог дав йому достатньо часу для реалізації всіх його задумів. На жаль, основні праці його життя рукопис монографії «Дорогами Каменяра по Івано-Франківщині» та франконавчий словник (обсяг і зміст якого могли бути під силу хіба що цілій науковій інституції) так і залишилися невиданими, хоч франкознавчих публікацій. Білинкевича в періодиці було чимало. Окрім цього, він опублікував ряд статейна літературно-мистецькі теми, був неперевершеним знавцем історії Коломиї, патріархом місцевого краєзнавства.