Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною.

Цікаві за змістом листи Григорія Салевича. З повідомлення М Ю Бі-линкевич зрозуміємо, що це — «шкільний товариш покійного (І. Білинкевича. - ВК), допомагав українській діаспорі у Польщі, доставляючи українські газети і книжки. Його вже немає в живих. Білинкевич допомагав укомплектовувати такі посилки» (лист від 14 січня 1990 р — особистий архів) Ось, наприклад, Г. Салевич бідкається, що не встиг придбати «Історію України» Аркаса, повідомляє І. Білинкевича, що побував у Польщі і «привіз собі трохи книжок, виданих в Америці». Далі йдуть оцінки суспільно-культурного журналу «Зу­стрічі», що виходив чотири-шість разів на рік як орган українського студентства та молодої інтелігенції зпоміж інших повідомлень звертає на себе увагу ось це «При церквах УКЦ почали організовуватися «Братства св Володи­мира». Є немалий прошарок міщанства, якого до УСКТ не затягнеш, перед­усім жінок трохи старших. Ні забави, ні якісь лекції їх не цікавлять, а до церкви ходять. Якщо ці братства зуміють відіграти ту роль, що колишні в 16-17 ст, - то це буде цінний союзник проти полонізації. Як з пам'ятником Шевченкові? Чи вже усе узгіднено з начальством, чи вибрали вже місце, як поступає особистий збір коштів?» (особистий архів Білинкевичів) 14 лютого Г. Салевич висловлює втіху, що ось-ось побачить світ «Богдан Хмельницький» Івана Крип'якевича, повідомляє, що «чудо з ним станеться» — виділили путівку на санаторне лікування На ті події, які переживав український народ на той час, Г. Салевич подивився як на «весну народів 1848-го», не кажучи вже про ті «несподівані, глибокі і симпатичні зміни», які відбувалися тоді у Польщі Чехословаччині» (Там само).Оптимістичні слова рясніють у листі від 4 квітня «Зняли з роботи ректора.У назві університету вилучили слова «ордена В. І. Леніна», закріпили настало синьо-жовтий прапор. А вчора замайорів наш прапор на Львівській ратуші. Чи ми сподівалися такої Ніагари? Дуже боюся, щоби у нас не наступило «головокружение от успехов», бо це може відкинути нас знову далеко назад» (Там само).

Вересневий лист (без числа) за 1991 р прояснює перебіг подій, пов'язаних з життям Г. Салевича він далі збирає книжки і пакунками передає для української громади у Польщі («в цьому році я вже вислав їм 213 поштових посилок»), тішиться, що утворюються поза межами України суспьльно-культурні товариству земляцтва, що «йде недільне навчання дітей рідної мови» (Там само). А лист від 26 квітня 1992 р - останній у сімейному архіві Білинке-вичів — зафіксував львів'яни відроджують пластовий рух, Г. Салевич усі зібрані кошти повертає на придбання книг для українців у Польщі.

І. Білинкевич не раз звертався з листами до видавництв, редакцій, наукових бібліотек, музеїв, товариств, установ, тощо. У кожному листі вчений нічого не просив для себе, для власної вигоди чи користі. На першому місці були суспільні, громадські Інтереси не знаходячи ніяких відомостей про Леоніда Красовського в тодішніх ніби енциклопедіях, І. Білинкевич 02.10.77р. пише до дирекції ЛНБ їм В. Стефаника дозволити йому «зробити фотокопію автобіографи», або ж виписати «деякі суттєві біографічні дані» конче потрібні для розкриття теми «Іван Франко і його сучасники».

Звертаються працівники державного літературного меморіального музею Івана Франка (лист за № 58 від 07.06.77 р) до І. Білинкевича і просять допомогти. Зокрема, читаємо «Шановний Іване Омеляновичу! Вибачте, що дещо запізнилися з надісланням Вам фотокопії картини з кабінету І. Франка «Дівчина з маком у волоссі» Фотограф зробив нам фотокопію і ми надсилаємо її Вам.

Ми пам'ятаємо і шануємо Вас, щиро вдячні за ті матеріали, пов'язані з Франком, які Ви нам надсилали Маємо ми і Вашу рецензію на путівник по музею в Криво рівні. Ваші слушні зауваження будуть використані при перевиданні путівника. Ми постійно збираємо старі франкознавчі видання, збираємо все, що пов'язане з іменем великого Каменяра сьогодні Музей має можливість оплатити по закупівельній комісії за книги, речі, документи, що стосуються чи Франка чи його епохи. У нас буде до Вас велике прохання Можливо, Ви знаєте людей, села, де б ми могли закупити старі речі побуту гуцульського, або книги. Напишіть нам. Ми плануємо у будинку Івана Франка зняти літературну експозицію і повністю відтворити меморіальний комплекс. Донька письменника, Ганна залишила нам опис того, що було у кімнатах. Вона згадує, що в кімнаті було багато гуцульських речей обруси, ліжники, писанки, різьба, килимки тощо. Зрозумію, що меморіальних речей цього плану ми маємо дуже мало. Але придбати старі речі (одяг, речі побуту, і навіть хатнього вжитку) у селах і містах, де Франко бував, ми вважаємо доцільним. Нехай такі речі зберігаються у фондах нашого музею, можливо ми ними підсилимо етнографічну рису теми «Перебування і Франка на Гуцульщині».

Літературну частину нашого музею плануємо розмістити у другому будинку. Отже, звертаємося до Ваших великих знань теми «І. Франко на Гуцульщині» і просимо допомогти нам у придбанні експонатів».

І. Білинкевич 21 червня того ж року відповідає на цитований лист, підтвер­джує свою готовність допомагати музеєві.

Від редколегії Української літературної енциклопедії пишуть, дякуючи за пропозиції, зауваження, просять конкретизації пропозицій «щодо польських, німецьких та ін іншомовних видань», запевняють, що «замовлення на окремі статті будуть надіслані у найближчий час» (N 123 від 20.03 1987 р).