Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною.

Чимало біографічного можна почерпнути з двох зошитів-варіантів «Коломийські епізоди в біографії Івана Франка» (практично ідентичний матеріал продатовано 20.VIII.1981р, 21.VIII.1981р.) Також кілька учнівських зошитів під умовною назвою «Нескорений дух» містять незаперечні факти про твори Франка, написані у Коломиї і Коломийській тюрмі (зошит пер­ший — 32 а, учнівський, у клітинку, писано кульковою ручкою Це «підготовчі матеріали», тут чимало закреслень, виправлень різними чорнилами, й олівцем Зошит другий - 24 с, так само учнівський, у клітинку, з позначкою «Перша редакція» 1, нарешті, зошит третій: 48 с, учнівський, у клітинку. На обгортці є дата: 7-10.VІІ.1976 і примітка «Послідня редакція». Вкінці розвідки, яка має більш-менш викінчений вигляд, є позначка «Коломия, 10.VIII.76». Переглядаючи третій зошит, бачимо, який великий кількісно та різно-джерельний матеріал опрацював дослідник, щоб не тільки зафіксувати хронологію появи того чи іншого твору, а й розкрити, так би мовити, його біографію Аналізуючи тонкощі біографічного характеру за спогадом Франка «Як не сталося», документальними доносами Коломийського староства (від 05.03.1880 р), рапортом Коломийської в'язниці (від 05.03.1880 р), матеріалами слідчого ( від 07.03.1880 р), донесенням Коломийського старости Намісництву (від 27.07.1880 р.), ін джерелами, І. Білинкевич встановлює, що у Коломийській тюрмі Франка протримали 98 днів (від 5 березня до 10 червня 1880 р.) Коли б підняти твори Франка з попереднього 20-томного зібрання, перечитати примітки й коментарі до тих віршів, що написані в Коломиї, то обов'язково звернемо увагу на вислів Франка «висока школа дна суспільства», у якій він «спізнав страшні ями».

І. Білинкевич документально підтверджує, що в час цього ув'язнення і Франко написав сорок шість віршів, з яких шість увійшли до циклу «Скорбні пісні», три - до «Нічних дум», дев'ять - до циклу «Веснянки», сім — до «Дум пролетарія», п'ять — до «Картки любові», три — до «Знайомим і незнайомим», шість - до «Вольних сонетів», шість публікувалися уже по смерті поета (зошит третій - С 6) Зазначу, що більшість поетичних творів не надто поширені й практично малознані широкою читацькою публікою «Вій, вітре, горою над цею тюрмою», «Чи олово важке пливе у моїх жилах», «Розвивайся, лозо, борзо», «Не довго жив я і в світі ще», «До моря сліз, під тиском пере­судів», «Тетяна Ребенщукова», «Я буду жити, бо я хочу жити», ін.

У родинному архіві Білинкевичів є чимало унікальних матеріалів, зокрема, таких, що допомагають збагнути стосунки Франка з визначними письмен­никами, суспільно-громадськими діячами.

Зошит-чорновик «Іван Франко і Андрій Чайківський» має 18с матеріал викладено у хронологічній послідовності, писано нашвидкоруч олівцем, прав­ки і доповнення зроблено чорним чорнилом.Маємо три учнівського формату зошити, за якими простежується, як опрацьовував франкознавець непросту тему «Іван Франко про Наумовича» Якщо у зошиті першому — на ознайомчий погляд, безсистемні виписки олівцем різних відомостей, які стосуються життя та діяльності Івана Наумовича (1826-1896), у другому - олівцем викладений матеріал у вигляді статті, то у третьому зошиті - стаття, яку при незначному редагуванні можна 6 опублікувати Проникнення у ці матеріали, як і, до речі, у багато інших, коли йшлося про оцінки діяльності тієї чи іншої особи, незалежно від її регалій, потверджує думку, що І. Білинкевич як дослідник завжди обстоював безкомпромісність, коли йшлося про історизм яко принцип. Очевидно, не вміючи пригладжувати аналізоване, підлаштовувати власні висновки під заготовлені ідеологічні концепції та постулати, Коломийський вчений Білинкевич ніяк не міг за життя пробитися у «велику пресу», тим більше - видами бодай дещицю н своїх досліджень. Його думки, зауваги, уточнення, примітки та певні коментарі присвоювали собі малоосвічені та низькоерудовані “вчені-літературознавці”, за плечима яких на сторожі стояли таблиці університетів та академічних ін­статутів. Вони щедро писали І. Білинкевичу листи, ніби дискутували з ним, а насправді виуджували з його голови міні-дослідження, які відтак без особливих на те зусиль, користали з них у власних публікаціях.

Розвідка до теми «Франко і Наумович» має, на перший погляд, дуже просту історію коломийський вчитель Я. Мельник опублікував у місцевій газеті «Червоний прапор» (1965.- 24 лют.) статтю про Івана Наумовича під заголовком «Сторінка життя», де необ'єктивно, хибно трактовано місце і роль І. Наумовича у культурно-політичному житті Галичини. Так, автор подав Наумовича справжнім борцем за українську культуру, за зближення «з великою культурою Росії» і т.п. Залучення широкого матеріалу І. Франка (Чи вертатись нам назад до народу // Світ— 1881 - Ч 6, Дума про Наума Бе-зумовича//Молот—1878) дало підстави І. Білинкевичу фактично спростувати позицію коломийського вчителя, і, навпаки, ствердити, що І. Наумович був адептом москвофільства в Галичині і у своїй діяльності аж ніяк не бідкався на народ, а борше обстоював монархістські позиції, орієнтувався на велику націю».

Цікаві моменти проблеми вбачаєм у неопублікованих статтях «Громадська діяльність Великого Каменяра» (рукопис, 14 с стандартного паперу Вкінці є примітка «Коломия, 16.VІІ.1978»), «Дорогами Великого Каменяра по Івано-Франківщині» (рукопис, 18 с стандартного паперу Вкінці є приміт­ка «Коломия, 2.VII.1981»), у рефераті «Виступ на вечорі 23.VIII.1981р. у Коломиї, в парку» (це лінійований учнівський зошит на 8с, що містить фрагментарні записи з 5 пунктів, які, зрозуміло, ловець розвивав уже без тексту).