Франкознавство Івана Білинкевича за його рукописною спадщиною.
Тридцятого серпня 1979р. М. Мороз інформує свого приятеля, що мандрував по Тернопільщині, побував також в Уричі, Корчині, Крушельниці, Славську. Подає цікавий фрагмент про дочку К. Попович Ольгу, тодішню бібліотекарку університетської бібліотеки.
Шостого вересня, відповідаючи на листа, І. Білинкевич розкриває М. Морозові деякі штрихи свого знайомства з дочкою Климентини Попович Повідомивши колезі про те, що свою роботу («Дорогами Великого Каменяра по Івано-Франківщині» - В К) вислав вже у «Карпати», Білинкевич пише, що продовжує збирати матеріали до словника.
Далі ж висловлюється про нарис Романа Горака про Ольгу Рошкевич (Жовтень— 1979— № 8) як про вдалий літературний повід Але, якщо дивитися на публікацію як на нарис документальний, то, на думку І. Білинкевича, він «грішить неточностями, перекрученнями і деякими несправедливими характеристиками» Беручи до уваги загальну оцінку М. Мороза, що річ написана загалом «досить добре і зі знанням, є, правда дрібні помилки, але другорядні», і Білинкевич заперечує таку позицію, бо, на його переконання, слід насамперед визначити, де «кінчається дрібна і другорядна помилка, а де починається помилка. Думаю, що незалежно від того, до якої категорії зачислимо дану помилку, все одно вона залишиться тим, з чим треба боротись».
З листа М. Мороза від 15 лютого 1980р. виходить, що він зовсім ігнорував як історичне джерело багатотомну історію міст і сіл, за яку дехто вискочив у академіки. Тут же наполягає на пошвидшому доопрацюванні після рецензії рукопису для видавництва «Карпати» і просить І. Білинкевича підготувати для чергового збірника «Українське літературознавство» Сміливо розмірковує над деякими недолугими публікаціями у ювілейному збірнику, а також над загальним станом франкознавства («зовсім нема прізвищ відомих дослідників, зараз якийсь перехідний період — одні зійшли зі сцени, постарілись, а нового поповнення нема»).
Франкознавством заповнені й наступні листи. Четвертого січня 1981р. М. Мороз, наприклад, повідомляє, що останні два роки переглядав підшивки газети «Kurjer Lwowsкi», де виявив 13 статей, підписаних І. Франком, а також 235 дописів, що, за всіма ознаками розробки тем і стилістики, певно, теж належали Франкові.
Тут же поглиблює свої попередні судження щодо публікації Р. Горака «Є цікаві думки й образи, а дещо спірне. Взагалі в авторі я бачу доброго трудівника на полі франкознавства, хоча підходить він і має на цілі одне художнє осмислення, а не наукове дослідження».
Перечитавши путівник «Шляхами Івана Франка на Утраті / Упоряд. М.О. Мороз» (Львів Каменяр, 1982 - 27 а, Іл.), І. Білинкевич постпішає надіслати до Львова (лист-рецензія на 11 с рукопису від 20 листопада 1982 р) посторіночні зауваження і пропозиції спростовує твердження В. Боня (і розділ. «У долині село лежить»), не сприймає категоризму Р. Горака, який наче б намагався «понизити рівень освіти Ольги Рошкевич». Критик вносить чимало досить невідомого до взаємин І. Франка з Ольгою Рошкевич, заперечуючи документально чисті вигадки чи здогади літераторів, краєзнавців, як от Петра Арсенича.Двадцять п'ятого січня 1983 р М. Мороз вже вкотре наполягає, аби І. Білинкевич рятував ситуацію з виданням власної книжки, - шукав «підтримки когось впливового». Далі ж радиться автор листа про структуру майбутнього збірника «Вшанування Івана Франка», запрошував до участі Сердечне дякував за посутні зауваження, висловлені на путівник («Я їх всі використаю у праці над «Літописом життя і творчості І. Франка»).
Листом від 15 жовтня 1984 р М. Мороз запрошує І. Білинкевича подати йому пропозиції, які в перспективні терміни він хотів би опрацювати до «Словника Франка».
З наступних листів маємо інформацію про те, що І. Білинкевич загалом високо оцінює праці Р. Горака, особливо ж ті, що привносять у франкознавство елемент новизни, повідомляє про нагромадження матеріалів до словника, їх осмислення.
Значну інформацію несуть листи багатьох інших істориків літератури, пресо- і краєзнавців, як Федора Погребенника, Володимира Полєка, Богдана Якимовича, Романа Головина, Валерія Гадебури та ін. Так, наприклад, листи Ф. Погребенника від 14 жовтня 1981 р, 28 листопада 1981 р, 4 грудня 1983 р, 26 березня 1988 р, 31 липня 1995 р то цікава амплітуда думок, оцінок того, що робив на той час на ниві франкознавства Іван Білинкевич. То вчений підтримує публікацію у журналі «Жовтень» (цікава, змістовна, з новими штрихами й деталями» (14.10.1981), то бідкається над затримкою чергових томів Франка («- цього року теж не вийдуть 35-37. Буду готувати листа до вищих інстанцій. А з боку Вашого була б дуже бажана відповідна «акція» лист до Комітету у справах преси... — запит, чому порушуються строки виходу томів. Зрештою, можна бую б надіслати відповідного листа й до «Літературної України» Прикро, що у франківський рік вийшло так мало томів» (28.11.1981), то просить в І. Білинкевича допомоги - подати йому адресу родини Петра Побігущого, який свого часу «Інсценізував твір О. Кобилянської «В неділю рано зілля копала» (04.12.1983), або ж підкласти плече у пошуках фактів до життєпису В. Павлусевича, бо «на дещо натрапив в архівах», та цього замало «Трохи невпевнено визначив проблематику й характер п'єс В. Павлусевича, але тут їх ж свічкою не знайти». А ще інформує Ф. Погребенник про здану до видавництва «Каменяр» антологію творів І. Франка мовами народів світу - «ЗО перекладів ЗО мовами» (26.03.1988 р) Він висловлюється про І. Білинкевича як про «скромного за своїм характером, багатого знаннями в галузі української культури, зокрема Покутського регіону, краєзнавця-патріота». Саме з цього своєрідного листа-рецензії можемо зрозуміти, чому, по суп, ні одна з серйозних франкознавчих статей І. Білинкевича так і не появилася в тодішні часи. Очевидно, тому, і на цьому акцентує професор, що його дослідження були позбавлені казенно-офіційного духу, не «прославляли «великі соціалістичні перетворення» на Прикарпатті». Тому друкування його головної праці життя - історико-літературної та краєзнавчої книги «Стежками великого Каменяра по Івано-Франківщині» (варіант книги-рукопису «Дорогами Великого Каменяра по Прикарпаттю» — В К ) так довго відкладали, а «згодом загалом він випав із планів видавництва» (31.07.1995 р).