Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

Признаючи усе ж вину Марусі, полковник нагадує і про Грицькову вину, водночас він категорично виступає проти відплати злом за зло:

Але ж, мабуть, ми правди не зурочим,

що світ вже так замішаний на злі,

що як платити злочином за злочин,

то як же й жити, люди, на землі?

Пушкар - людина високої культури. Його любить громада, шанують козаки. Він добре розрізняє людей підлих і порядних. Епізодична сцена, коли Мартин виходить з-за столу в суді, щоб готувати полк у похід, дає читачеві чимало інфор­мації про самого полковника:

Полковник встав, в судді перепросився,

бо мав на Білу готувати полк.

Посунув трохи війта і бурмистра.

Поспільство розступилось на аршин.

Як бачимо, Пушкар з повагою ставиться до головуючого, звичайних клерків же просто зневажає, посуваючи, як неживі предмети. Про авторитет Мартина свідчить шаноба громади, яка розступається, даючи широку дорогу своєму улюбленцю.

Великим патріотом змальований Пушкар у розділі "Облога Полтави", коли не кидається рятувати свої маєток, село, ліс, а мовчки дивиться на наругу, бо Полта­ва дорожча від багатства:

Сто років ріс. І ще сто років ріс.

Полковнику! Це ж треба провалитись,

щоб так оне стояти і дивитись!..

Рубають, кляті, Пушкарівський ліс.

Пушкар - нічого. Глянув - і нічого.

Спокійні очі. Сива голова.

Шорстка кирея кольору нічного.

Дивився. Думав.

- Швидше б та трава !Навіть Іван Іскра, пропонуючи Чураївні руку й серце, не уявляє їхнього ве­сілля без священика і Пушкаря. Авторська симпатія до Пушкаря передана у своєрідному екскурсі в майбутнє цього полковника:

Ще не старий. Т славу мав, і силу.

(Про нього потім думу іскладуть.