Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

Чим талановитіший твір, тим менша потреба на уроках розбирати його «до гвинтика». Чим більшу долю філософського бачення вкладено в художнє полот­но, тим менше шансів пояснити його єдино правильно і потрактувати однозначно. Добре, якби такі твори сприймалися кожним Індивідуально, без нав'язування вже готової думки. Але чи готовий читач-учень до такого сприйняття?

Не раз будучи присутньою на уроках вивчення роману Ліни Костенко «Мару­ся Чурай», я здригалася від повного нерозуміння твору самими словесниками, не говорячи про учнів, дивувалася примітивній однобокості трактування образів, абсолютно непотрібній дилемі «труїла чи не труїла», дилетантським домислам того, чого в романі немає.

Але ж, заперечать мені вчителі, не пояснювати учням тексту роману також не можна, не вимагати учнівських суджень про твір означає не знати, чи прочитали, чи зрозуміли зміст, що осудили, а що взяли за взірець. Безумовно, опрацьовувати цей високоталановитий роман на уроках треба, але при цьому слід звертати увагу не тільки на сюжет і композицію, а найперше на підтекст; руйнувати свої й учнівські стандартні уявлення про добро і зло, яких у чистому вигляді в житті немає; заглянути в душі персонажів так глибоко, щоб побачити І темні закутки, і яскраві спалахи духовного Вогню.

«Маруся Чурай» Ліни Костенко — історичний роман у віршах. Роман. Ллє у віршах1.1 цього не треба ні на мить забувати при вивченні. Саме тому на уроці необхідно наводити не просто цитати на підтвердження чи спрощення певної дум­ки, а передовсім ті афористичні філософські судження, які в ліриці як роді літера­тури, відіграють особливу роль, сповнюючи твір естетичною красою І могутньою виховною силою. Таких афоризмів у романі чимало, І кожен з них — філігранне відшліфований самоцвіт, туго вправлений в чудову оправу.Як твердять науковці, шляхів аналізу художнього твору не так уже й багато: аналіз «услід за автором», сюжетно-композиційний аналіз і пообразний аналіз. І перший, і другий, і третій в нашому конкретному випадку ефективним, думаю, не буде. Специфіка роману «Маруся Чурай» відштовхує аналіз «услід за автором» як щось для нього чужорідне і пародійне, бо краще і більше сказати, ніж це зробила Ліна Костенко, вчитель не може, а кажучи гірше і менше, знищить право учнів на первинне, неупереджене сприйняття тексту учнями. Сюжетно-композиційний аналіз теж не дасть відчутних наслідків, бо не охоплює власне лі­ричної сторони, а тільки акцентує на епічній. Пообразний же при всіх зусиллях і майстерності вчителя залишає поза увагою образи другорядні й епізодичні, які у романі відіграють суттєву роль, бо часто вириваються на передній план, інколи навіть притінюючи головні образи, постійно конкуруючи з ними за силою худож­нього вирішення і типовістю. Отже, виникає потреба в аналізі-конгломераті.

Роман складається з дев'яти розділів, кожен з яких має добре продуману назву. Твір починається фактично із розв'язки, причому несподіваної І страшної, через що тяжіє до новелістичного жанру, а розташування частин композиції у нехронологічному порядку тільки збільшує напругу й загострює цікавість. Художнє полотно «Марусі Чурай" надзвичайно компактне—нічого ні додати, ні забрати. Позасюжетний розділ «Ділова Балка" і фантастичний образ Хо теж абсолютно вмотивовані й виважені. В образі діда Галерника і його самотньої оселі утверджено не лише ідею безсмертя нашого народу на велелюдному роздоріжжі Європи, а й проведено своєрідну лінію духовного родоводу (дід Галерник - Маруся Чурай - Іван Іскра). Образ Хо - не просто витвір уяви ув'язненої Марусі, а субстантивоване вираження гнітючої самотності, при якій спілкування з людьми болюче й зайве, але спілкування з самим собою - єдиний, порятунок від розпачу й божевілля. Розділ «Сповідь» г. екскурсом у минуле, в ньому сконцентровано і зав'язку, і кульмінацію, але вважати його початком змісту твору неправильно, бо це зруйнує сюжет і спотворить композицію. Правильніше буде матеріал цього розділу зіставляти з відповідними подіями, вчинками, образами з інших частин роману, щоб мати про них повніше уявлення.

Художній твір вважається історичним передовсім тоді, коли автор правильно й всеохоплююче відображає історичну епоху. Ліна Костенко це зробила неперевер­шено. Т навіть принцип умовності, за яким на початку роману сама поетеса визнає перевагу художнього домислу над фактами («А що, якби знайшлася хоч одна..."), не тільки не знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює, змушуючи читати художній текст прискіпливіше. Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не те що грубої помилки в зображенні історичного тла.

Від картини суду, свідків, представників місцевої влади, побутових сцен життя до колориту козаччини в різних іпостасях національних героїв (полковник Пушкар, гонець-запорожєць, дід Галерник, сам Хмельницький) перед нами постає правдива і повнокровна картина життя України XVII ст. Саме з аналізу історичного тла й варто починати роботу над цим унікальним в українській літературі романом. Авторка не ідеалізує українців, але й не змальовує їх як народ, роз'єднаний антагоністично-класовою ненавистю, чого в українському середовищі ніколи й не було. Саме через це Ліні Костенко й закидали постійно критиковану в ті часи «теорію єдиного потоку» української нації (за Михайлом Грушевським). Групування персонажів у творі особливе — негативних набагато менше, ніж позитивних, та ще й більшою мірою негативні не обділені добрими рисами, й у ставленні до Чураївни навіть ті, .хто відверто налаштований проти неї, не можуть позбутися відчуття моральної і духовної вищості Марусі над середовищем. Ось, наприклад, свідчення далеко не ідеальної Параски Демндихи, яка. не без того, щоб удосвіта нишком потрусити мужу грушу.