Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

Оце так віз! - сміявся. - Не доскочиш!

Дочка хазяйська павою пливе.

Неприховане захоплення дуже швидко згасає від черствості Вишняківни, її байдужості до того, що дїється в душі Бобренка. І в Гриця з'являється якась фізична бридливість до дівчини:

То слава Богу, що боронить звичай

чіпати дівку. Я ж би і не зміг.

Палив мене такий великий відчай,

отак би встав та й безвісти забіг.

Марусині спогади - своєрідні екскурси в минуле - подають читачам життя Бобренка від малої дитини до повнолітнього юшка-месника, У Грицевому харак­тері було чимало хороших рис, і майже всі вони - наслідок впливу Марусі. Навіть героїзм у боях і ризикована втеча з полону - теж спроектовані на Марусю, викли­кані її жертовністю І любов'ю:

І жде мене невінчана жона.

Проте змінити внутрішню людську суть не можуть ніякі впливи. Бобренчишині гени спонукають сина до несподіваних рішень, в нього зароджується бажання скористатися ситуацією, отримати винагороду за попередні чотири роки, змарновані в боях:

Душа розм'якла якось, заморилась,

хоч коники ліпи, як з м'якуша.

До всього звикла, із усім змирилась

і від життя схотіла бариша.

Страшні слова, з якими звертається Гриць до Марусі, марно сподіваючись на її розуміння, - уже потенційна зрада, уже явне відступництво:

А якось каже: - Щастя треба красти.

Хоч добре, не заклюнулось дитя.

Весілля знову мусимо відкласти.

Що зробиш, мила, як такс життя?

У той же час Бобренко — не бездушний парубок-джигун. Його мучить сумління, в душі ще бунтують почуття, він боїться розплати долі за зраду. Про це Гриць старається навіть сказати матері, намагається переконати стару, надіється на її розуміння:

А що покрив я дівчину неславою?

Не буде, мамо, доля нам сприять.

І хоча Маруся каже про приготування до весілля в Бобренків осудливо: