Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

А хто ж би ще труїв Бобренка Гриця?

Кому він ще так знівечив життя?

Або візьмемо порівняння морального статусу Марусі й Галі волоцюгою Се­меном Капканчиком, який через примітивність душі навіть не розуміє, що своїми ж словами ганить і Галю, і себе:

Ось тут і суд на тому зупинився,

що знали ж всі, і Галя не глуха,

що сватав ту, а в тої опинився.

А хто із нас, як кажуть, без гріха?..

Навіть війт Горбань, людина дуже обережна та ще й морально червива, злодій­кувата, знаходить оправдання Марусиному вчинку:

А зілля річ, ви знаєте, капризна –

Тут воно чари, тут воно й трутизна.

Вимальовуючи характер цього персонажа, Ліна Костенко вдається до влучної ремарки - авторської безпосередньої характеристики:

(Тут принагідне варто зауважити,

що дьогтю він мав, справді, предостатньо,

оскільки він, як виявилось потім,

"з комори мєской потай дьоготь крав").І цей штрих до портрета якнайкраще пояснює нам, чому так кортить Горбаневі вимазати Марусині ворота дьогтем, чому він так вперто намагається змусити суд не відступити від букви закону І цим створити у співгромадян добру думку про себе, про свою порядність. Але як швидко спадає з війта маска пристойності! Ось його реакція на Іскрин захист Чураївни у суді;

Горбань сказав:

- При чому тут пісні?

Вона ж на суд за інше зовсім ставлена.

І потім, бачте, чутка є, ги-ги,

що свідок цей — особа зацікавлена.

Його слова не мають тут ваги.

А в часи облоги Полтави Горбань постає перед нами вже зовсім нікчемою:

Лише Горбань хапає дрижаки,

Кричить: - Угода! Нарушать не смійте!