Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

ВІН думає,— як впустять їх таки,

то перш за все вони повісять війта.

Серед представників народу на суді вигідно вирізняється Ящиха Балаклійська Кошова, про яку Маруся має дуже високу думку і пізніше в своїй уяві возводить цю жінку у своєрідний символ довіку вірної люблячої і мужньої козацької вдови:

Та тільки ж я вдова не Балаклійська.

У неї муж не повернувся з війська.

Поліг, загинув, вбитий молодим,

їй можна вічно плакати за ним.

Щаслива ти, Яшихо Кошова!

А я... Хто я? По кому я вдова?

Ящиха ж першою і стає на захист любові, а отже, на захист Марусі:

У мене дома діточки малії.

Мій муж поліг в боях у Приазов'ю.

А я прийшла сюди аж з Балаклії,

хоч я людина вже не при здоров'ю.

Отож, скажу відкрито і вселюдно.

Буває всяко, доля — не черінь.

Любов — це, люди, діло неосудне.

По всі віки. Бо вік віків. Амінь!

Гонець-запорожець від Богдана Хмельницького теж хоче врятувати піснярку, захищаючи при цьому правду, совісність, загальнолюдську І козацьку мораль:

У вас іще на спідниці

не перешили ваших хоругов?

Домарики, така у вас і смерть,

Безславно вмер, а кажете: убито.

А що, як Інший вибрати закон,