Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

Ще в іншій сцені бачимо лицемірну Орихну в янгольській подобі, здається, її б вустами мед пити:

Введи у дім дружину собі, ладу,

То ж має бути рибка золота.

Сяк-так приборкавши Гриця, Бобренчиха навіть після сватання не зовсім ві­рить в удачу, тому й терпить синові викрики та ще я ласкаво заспокоює його:

І як я потім у шинку напився,

на матір крикнув вперше у житті!

Вона ж сидить та гладить по голівці,

так тихо гладить толову мою.

Нічого, - каже, — я надійній дівці

тепер тебе, мій сину, віддаю.

Сім'я Гордія і Ганни Чураїв була збудована на довір'ї, взаєморозумінні й любові. Маленька Маруся мала її за взірець. Прекрасні вродою, душею і помис­лами, Чураї стали і для дорослої, але вже битої нещастями Марусі ідеалами жіно­чої краси й чоловічої мужності'.

Красива я була, правда?

Схожа на свого матір.

Смілива я була, правда?

Схожа на свого батька.

Співуча я була, правда?

Схожа на свій народ.

Якщо Гордій Чурай у романі і в уяві дочки проходить спогадом і легендою, то Ганна Чураїха — цілком реальна жінка. Цей образ настільки переконливо правдивий і виразний, що він сприймається нами як історично достовірна особа. Мати для Марусі не тільки сповідниця народної моралі, добра порадниця, а й захисниця. Згадаймо її слова на суді:

Чужа душа—то, кажуть, темний ліс.

А я скажу: не кожна, ой не кожна!

Чужа душа — то тихе море сліз.

Плювати в неї —гріх тяжкий, не можна.

І чим же, чим ви будете карати