Історія написання й видання та художня цінність історичного роману у віршах Маруся Чурай

моє смутне, зацьковане дитя?

Чи ж вигадає суд і магістрати

страшнішу кару, ніж таке життя?!

Ви грамотні. Ви знаєте латину.

За крок до смерті, перед вічним сном,

одного прошу:

у мою дитину

не кидайте словами, як багном!

Стара Чураїха тяжко страждає за зраджену дочку, мучиться її муками, плаче разом з нею, носить передачі у в'язницю (яблука, пиріжки, чистий святковий одяг і бабусине намисто), хоча сама в цей час ледве тримається на ногах і чи не найбільше потребує допомоги. Ганна все життя вела себе гідно і повчала свою дитину не нести горя на люди. "Нещасливе доччине кохання сповнює маті р відчаєм не тільки тому, що так сталося, а й тому, що така дівчина, як Маруся, варта була кращої долі:

А раз сказала з розпачу гіркого:

- Є ж лицарі у нашому краю!

О Боже мій, на кого ж ти, на кого

збанітувала молодість свою?.Грицькові перепросини Марусі мати зустрічає гіркими слізьми і сприймає як обрану, навідріз відмовившись благословити шлюб. Це свідчить про високу гід­ність цієї жінки та її безкорисливість: вона не хоче такого одруження доньки, хоч це був би добрий урок для фарисейки Бобренчихи і її пихатих сватів. Сім'я ж Вишняків подана виключно через батька І дочку. Багач на всю губу, Вишняк був добрим крутієм і вмів завжди бути у виграші та виходити сухим з води:

Хто за Богдана, хто - за короля.

А. він - за тих, которії не проти.

Вся Україна полум'ям горить,

він і на цьому теж нагріє руки,

У гірку для України годину Вишняк, також не втрачав олімпійського спокою і нагоди мати користь:

У всіх оцих скорботах і печалях,

у всіх оцих одвічних колотнечах –

чураївські голови на палях;

і вишняківські голови на плечах.