Основні проблеми і перспективи розвитку регіонів України на сучасному етапі

Питання про бюджет і бюджетно-податкову політику — це питання про роль держави в економіці. Ступінь її втручання в економіку прийнято вимірювати показниками питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому продукті. Чим вони більші, тим сильніший (за всіх інших рівних умов) вплив державних органів на господарські процеси. За останні роки через бюджетно-податкову систему перерозподілялося при¬близно 40% ВВП України (з урахуванням коштів цільових фондів). Багато це чи мало? Згідно з офіційною статистикою країн — членів Організації з економічного співробітництва і розвитку (на цей час вона об'єднує 29 кра¬їн), у 1970 p. податки там становили близько 30%, у 1980 p. — 35%, а тепер

— близько 40% ВВП. В окремих країнах цей показник іще вищий: у Данії — 51,6%, Швеції — 51%, Фінляндії — 47,3%, у Нідерландах — 45,9%.

При цьому слід враховувати, що всі податки зрештою сплачують грома¬дяни і перерозподіл через бюджетно-податкову систему України 40% ВВП

— це важкий тягар, який ослаблює стимули до праці, змушує шукати шляхи приховування прибутків і спричиняє інші негативні явища. Одна справа, коли вилучають 40% вартості виробленої продукції у розвинутих країнах, де річний розмір ВВП в розрахунку на душу населення перевищує 20 тис. дол., і зовсім інша — коли держава перерозподіляє через бюджет 40% ВВП у країні, де, за офіційною статистикою, він не перевищує 1 тис. дол. на душу населення.

Необхідно створити всі умови для того, щоб платникам податків було легше нести покладений на них тягар. З цією метою важливо забезпечити стабільність і простоту податкової системи, витримуючи класичний, сфор¬мульований ще А. Смітом принцип визначеності податкових зобов'язань, відповідно до якого термін сплати, спосіб платежу, сума платежу — все це має бути ясним і визначеним. Для цього, перш за все, важливо спростити бухгалтерські правила розрахунку податкових зобов'язань. На жаль, подат¬кове законодавство України виявилося у цьому відношенні надзвичайно невдалим. Нині підприємства змушені вести подвійну бухгалтерію — окре¬мо податкову й окремо фінансову, а у межах податкової — ще й окремий облік одних і тих самих витрат для обчислення різних податків. У таких умовах правильно визначити податкові зобов'язання практично неможли¬во, а тому платники податків стають без провини винними: будь-яка пере¬вірка обов'язково знайде недоліки, а відтак не тільки з'являються фінансові санкції, а й часто порушуються кримінальні справи. Для того щоб виправи¬ти становище, необхідно терміново відкоригувати податкове законодавст-во, залучивши кращих науковців, спеціалістів і обов'язково практиків — бухгалтерів підприємств. Після цього випробувати його на окремих об'єк¬тах і тільки одержавши позитивні результати — вже ввести в дію, оголоси¬вши мораторій на всілякі подальші принципові зміни.

Сьогодні більшу частину прибутків місцевих бюджетів України станов¬лять фінансові ресурси, які виділяються вищою владою порядком перероз¬поділу частини загальнодержавних податків і зборів. Органи місцевого са¬моврядування, як правило, до регулювання цього процесу не допускаються і не можуть знати заздалегідь, які кошти і з яких джерел вони отримають у черговому фінансовому році. Щодо власних прибутків, то вони нині стано¬влять незначну частину загальної суми фінансових ресурсів, що надходять в їхнє розпорядження. Така «перекинута піраміда» прибутків створює базу для перманентних міжбюджетних конфліктів і перешкоджає раціонально-му використанню податкових надходжень.

Щоб усунути недоліки діючого механізму регулювання міжбюджетних відносин, з огляду на досвід інших країн, можна запропонувати:

— по-перше, у найближчі роки більшу частину фінансових ресурсів, призначених для перерозподілу, концентрувати в спеціальних бюджетних фондах міжтериторіального регулювання (створюваних як у складі держав¬ного бюджету — для регулювання між областями, так і у складі обласних бюджетів — для регулювання між бюджетами районів та міст обласного підпорядкування);— по-друге, здійснювати розподіл ресурсів цього фонду з використан¬ням оприлюднених, заздалегідь розроблених правил;

— по-третє, не прагнути при цьому до повного вирівнювання потенці¬алів територій, а зберегти стимули до розвитку системи власних прибутків, які вишукуються місцевою владою.

Стосовно розвитку системи власних прибутків органів місцевого само-врядування, то тут ще є такий важливий невикористаний резерв, як пода¬ток на нерухоме майно. До речі, нині помайнові податки являють собою одне з найзначніших джерел прибутків місцевих органів влади у розвинутих країнах.

Саме сьогодні важливого значення для України набуває питання про місце у міжнародному поділі праці. В умовах відкритості економічного про¬стору й конкуренції відсутність достатніх обсягів внутрішніх інвестицій і, що найголовніше, новітніх конструкторсько-технологічних напрацювань призведе і вже призводить до того, що Україна втрачає своє місце як визна¬ний товаровиробник, зокрема, наукомісткої продукції. Проте вакууму в по¬ділі праці бути не може, і ці ніші займають інші країни. Тому уряд повинен визначитися у довго- і середньострокових намірах щодо участі у світовому економічному процесі.