Основні проблеми і перспективи розвитку регіонів України на сучасному етапі

Важлива частина системи державного управління територіальним розви¬тком — цільові програми загальнонаціонального, регіонального, місцевого рівнів. Вони дуже поширені у країнах ЄС. Так, у Німеччині за допомогою державних цільових програм розвиваються дві третини земель; для нових федеральних земель розроблено цільові програми «Поліпшення регіональної господарської структури», чим створено умови для стимулювання інвестицій шляхом субсидій на розвиток промисловості й інфраструктури з федерально¬го та земельних бюджетів, а також Європейського фонду регіонального роз¬витку. Через державні програми стимулюється розвиток 40% територій у Великобританії, 90% — у Норвегії. Програми регіонального розвитку, регіо¬нальні бюджетні фонди створено в усіх країнах ЄС.

У сучасних умовах регіональні програми мають виконувати роль акти¬вного методу регулювання ринкової економіки, інтеграції державних, ко¬лективних, індивідуальних інтересів і відносин, мобілізації зусиль для проведення активної регіональної політики. Регіональні цільові програми,— якщо вони, звичайно, виконуються,— це інструмент прямого впливу дер¬жави на формування ринкової економіки того чи іншого регіону, забезпе¬чення принципів саморегулювання і цілеспрямованості в його розвитку.

Особливу роль у регіональній політиці, поряд з адміністративними та законодавчими заходами, повинно відігравати економічне стимулювання розміщення виробництва. Воно перш за все включає:

— створення сприятливих умов для розміщення і функціонування під¬приємств шляхом поліпшення промислової і соціальної інфраструктури у районах концентрації виробництва, тобто в економічно освоєних районах, і випереджаючого зростання промислової або соціальної інфраструктури у відсталих або неперспективних для подальшого розвитку районах;— широке і гнучке використання державного фінансування й оподат¬кування підприємств з метою більш раціонального розвитку й розміщення промисловості.

Ми воліємо збудувати європейську країну з високим рівнем життя, з такою формою суспільного устрою, відповідно до якої єдина мета державно¬го втручання повинна полягати у тому, щоб допомогти громадянам. Є серйо¬зним порушенням громадського порядку такий стан справ, коли у соціаль¬ного утворення нижчого рівня відбирають засоби і функції, які воно може виконувати саме, і передають їх соціальному утворенню вищого порядку. Виходячи з цього загальний принцип державного впливу на регіональний розвиток має грунтуватися на тому, що регіону надаються права для само¬стійного вирішення проблем, які не зачіпають загальнодержавні інтереси і не потребують фінансування з державного бюджету. У зв'язку з цим виникає необхідність у створенні нової системи оцінки фінансових можливостей і потреб районів. Соціально-економічний механізм державного регулювання регіонального розвитку має передбачати: інтенсифікацію перепідготовки ка¬дрів; створення соціальних інвестиційних компаній; надання додаткових ре¬сурсів, створення фондів підтримки підприємницької діяльності; реструкту¬ризацію підприємств, надання нових технологій; розвиток ринкової та соці¬альної інфраструктури.

Механізм державного регулювання регіонального розвитку повинен гну¬чко поєднувати методи прямого й опосередкованого впливу на соціально-економічні процеси. Прикладом прямого економічного регулювання є без¬поворотне цільове фінансування, пряма фінансова допомога, вибіркова фі¬нансова допомога, надання премій, субвенції, прямі субсидії (дотації, до¬плати). Опосередкованими формами економічного регулювання слугують підойми кредитно-грошової, податкової, амортизаційної, валютної, зовні¬шньоекономічної політики.

Держава повинна впливати на інвестиційні процеси в регіонах захода¬ми протекціонізму, а саме: наданням інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що поліпшують економічну структуру, стан навколишнього сере¬довища; наданням пільгових кредитів на інвестування, гарантій на позики, допомоги у виділенні земель під будівництво; створенням територіальних консорціумів, акціонерних товариств для закінчення розпочатого будівни¬цтва; наданням податкових та амортизаційних пільг для структурної транс¬формації регіону.

Диспропорції в економічному розвитку регіонів досягли загрозли¬вих величин. Згідно з розрахунками НДЕІ Мінекономіки України, на¬приклад, за показниками, що характеризують економічний потенціал і розміри грошових доходів населення, максирегіональні відмінності між Закарпатською і Дніпропетровською областями сьогодні досягають, відповідно, 66 і 90 процентних пунктів (у 1990 p. — 52 та 25 процентних пунктів). А тим часом, як показує світовий досвід, коли межа відмін¬ності міжрегіональних рівнів становить ЗО—50 пунктів, виникає со¬ціально-політичне напруження, починається неконтрольована міграція населення, відбуваються інші негативні явища.

Однією з причин загострення соціальних відносин у регіонах є за¬тримки (по півроку і більше) у виплаті заробітної плати, пенсій, стипен¬дій тощо. Регіони України опинилися віч-на-віч з багатьма проблемами, що пов'язані з визначенням на центральному рівні управління шляхів реформування агропромислового комплексу, вугільної, машинобудівної промисловості, оборонного комплексу і т. ін.