Основні проблеми і перспективи розвитку регіонів України на сучасному етапі

Деформація територіальних пропорцій стає наслідком не лише загальної кризи різних галу¬зевих господарських структур, а й затримок із впровадженням за¬ходів державної регіональної еко¬номічної політики, застосуванням нових механізмів для регулюван¬ня територіального розвитку кра¬їни.

Спираючись на аналіз соці¬ально-економічного розвитку ре¬гіонів на сучасному етапі еконо¬мічного реформування, можна виділити декілька найбільш ха¬рактерних регіональних проблем, вирішення яких вимагає цілеспря¬мованих дій центральних, регіо¬нальних та місцевих органів влади.

По-перше, це стосується не¬стабільності функціонування під¬приємств сфери матеріального виробництва, яке супроводжуєть¬ся щорічним падінням фізичних обсягів виробництва продукції і виконання робіт. (Навіть у 1997 p. лише у 12 регіонах із 25 обсяги про¬мислового виробництва мали тенденцію до зростання проти попередньо¬го року, тобто і 1997 p. не позначився стабілізацією промислового вироб¬ництва у всіх регіонах). Це, в кінцевому підсумку, призвело за шести¬річний період до значного скорочення обсягів виробництва у кожному регіоні, нераціонального використання виробничих фондів і матеріаль¬них ресурсів, зниження економічного потенціалу територіальних комп¬лексів і країни в цілому.

По-друге, значно загострилася проблема ефективної зайнятості тру¬дових ресурсів. Внаслідок скорочення обсягів виробництва та будів¬ництва спостерігається щорічне підвищення рівня безробіття у всіх областях (особливо помітно — там, де значно скорочувались обсяги вироб¬ництва продукції машинобудування, ВПК, легкої і промисловості буді¬вельних матеріалів).

За 1991—1996 pp. кількість офіційно зареєстрованих безробітних збільшилася по Україні в 54 рази і становила в 1996 p. 351 тис. чол. За 1997 p. кількість безробітних зросла більш як удвічі (найпомітніше — у західних областях, особливо у Львівській, Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, а також у східних індустріальне розвинутих об¬ластях—Донецькій, Луганській, Харківській).

По-третє, триває скорочення інвестицій у невиробничу сферу, що призводить до зниження обсягів введення в експлуатацію нових об'єк¬тів житлово-комунального і соціально-побутового призначення і погір¬шення забезпеченості потреб населення (обсяги введення житлових бу¬динків по країні у 1997 p. скоротилися проти 1990 p. у 2,4 раза, загаль¬ноосвітніх шкіл — у 7,2 раза, амбулаторно-поліклінічних закладів — у 6 разів).

За розрахунками НДЕІ Мінекономіки України, інтегрований рі¬вень розвитку соціальної інфраструктури становив у країні на початку 90-х років 40—60 % від передбаченого нормативами. При цьому мали місце помітні розбіжності між областями щодо рівнів забезпечення жит¬лом, лікарняними ліжками, амбулаторно-поліклінічними закладами, під¬приємствами побутового обслуговування та ін. За 6 років реформуван¬ня економіки, на жаль, позитивних зрушень у розвитку соціальної сфери не відбулося.

По-четверте, практично скрізь значно погіршилася демографічна ситуація. Економічна криза, недостатній соціальний захист громадян призвели протягом 1991—1997 pp. до перевищення показників смерт¬ності над показниками народжуваності, скорочення тривалості життя населення і зменшення абсолютної його чисельності. З 1991 p. у країні йде невпинний процес падіння природного приросту населення і змен-шення його загальної чисельності по регіонах. У 1997 p. депопуляції населення не було лише у Закарпатській області. Найпомітніше знижу¬ється кількість населення у Дніпропетровській, Донецькій, Кіровоградсь¬кій, Луганській, Харківській, Полтавській, Черкаській, Чернігівсь¬кій областях, де від'ємні коефіцієнти природного приросту населення вищі, ніж у середньому по Україні.По-п'яте, спостерігається істотне погіршення реальних умов життя абсолютної більшості населення у всіх без винятку регіонах. За розра¬хунками вчених Академії наук України, життєвий рівень населення за роки реформування знизився щонайменше у 3—4 рази, його купівельна спроможність нині становить 20 % від загальноєвропейської норми. За показниками рівня життя Україна займає 95-те місце у світі.

За роки перебудовчих процесів у регіонах нагромадилися й інші до¬сить складні проблеми, які також треба невідкладно вирішувати. Найгостріші з них такі: неплатежі за поставлені товари; неплатежі державі та населенню; нестача коштів у місцевих бюджетах для вирішення те¬риторіальних соціально-економічних завдань; нестабільна робота ко¬мунального господарства, міського транспорту і зв'язку; збої в енер-гопостачанні. У деяких регіонах повільно йдуть приватизація держмай¬на, аграрна реформа, розвиток малого підприємництва тощо.

2. Міжбюджетні відносини у стимулюванні розвитку регіонів