Основні проблеми і перспективи розвитку регіонів України на сучасному етапі

— про фінанси місцевого самоврядування;

— про місцеві податки і збори;

— про комунальний кредит і комунальні цінні папери;

— про комунальні банки.

2. Якнайшвидше ввести в дію Закон України «Про місцеві держав¬ні адміністрації» і здійснити конкретні заходи для здійснення адмініст¬ративної та муніципальної реформи в Україні.

Це дозволить чітко розмежувати повноваження і на практиці вдос¬коналити правовий механізм взаємодії регіональних органів влади і ор¬ганів місцевого самоврядування в управлінні соціально-економічними процесами в областях, районах, містах, селищах і селах.

3. Активізувати роботу, з переведенням її у практичне русло, щодо реального створення в окремих районах країни нових форм територіаль¬ної організації підприємництва — спеціальних (вільних) економічних зон різного типу.

У жовтні 1992 p. було прийнято Закон України «Про загальні заса¬ди створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». До нього внесено потрібні уточнення, є методичні матеріали. Бага¬то державних службовців виїздили за кордон для вивчення зарубіжно¬го досвіду і т. ін., проте досі жодної «живої» вільної зони в країні не створено, за винятком експериментальної зони «Сиваш» у Криму, що - занадто мало і не відповідає потребам і можливостям України.

Сьогодні вже укладено техніко-економічну документацію для ство¬рення БЕЗ в Одеській, Львівській, Закарпатській, Волинській, Донець¬кій та інших областях, Автономній Республіці Крим. На нашу думку, Верховна Рада України повинна прийняти відповідні рішення про роз¬міщення таких зон у регіонах країни, а Кабінет Міністрів України разом з місцевими органами влади має вжити управлінських заходів до реалі¬зації проектів затверджених зон.4. Визначитися із законодавчим забезпеченням правових засад найважливішого державного механізму управління, яким е планування, прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку тери¬торій на мікро-, мезо- і макрорівнях, тобто починаючи від села і закін¬чуючи державою у цілому. Має бути чітко викладена вся система пла¬нування з урахуванням формування оновленого механізму координації і діяльності державних та недержавних суб'єктів управління економі¬кою. Слід визначити правовий статус національних, державних, галузе¬вих, регіональних і місцевих програм, запровадити технологічну схему розробки цих програм, узгоджених з фінансовими планами адміністра¬тивно-територіальних одиниць різного рангу; конкретизувати участь і відповідальність підприємств та організацій, органів влади і управління, строки й періоди розроблення і реалізації програмних документів тощо.

Згідно з постановами Уряду України, протягом 1992—1997 pp. розроблено декілька регіональних (міжобласних) програм, зокрема, для Донбасу, Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського При¬чорномор'я. Однак ці програми не мали правового статусу державних, не були підкріплені централізованими фінансовими ресурсами і тому з багатьох запланованих завдань не стали результативними. За умови одержання законодавче закріпленого статусу, більш ретельного обгрун¬тування економічного та фінансового блоків централізованої фінансової підтримки зазначені програми перетворяться на важливий інструмент керованості соціально-економічними процесами у регіонах.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення загальнодержавного фонду підтримки розвитку регіонів у розмірі 10 % від суми податкових надходжень у регіонах до державного бюджету.

На регіональному та місцевому рівнях потрібно:

1. Місцевим органам державної виконавчої влади і самоврядування вжити рішучих адміністративних заходів до значного скорочення і зве¬дення до мінімуму у поточному році заборгованості з надходжень кош¬тів до місцевих бюджетів, Пенсійного, Чорнобильського та інших фон¬дів. Домогтися повного виконання суб'єктами господарювання на міс¬цях положень державної бюджетно-фінансової та податкової політики.