Світові релігії

В Соборі взяло участь 318 єпископів, серед яких були св. Миколай (260—343 рр.), св. Афанасій Вели¬кий (295—373 рр.), що був тоді лише дияконом. Со-

бор засудив і відкинув єресі і, щоб всі християни могли сповідувати єдиний Символ віри, прийняв перші 7 його членів. На цьому ж Соборі було вста¬новлено час святкування Пасхи та прийнято деякі інші правила.

Другий Вселенський Собор було скликано в 381 р. в Константинополі за імператора Феодосія І (379— 395 рр.). Він був спрямований проти вчення колиш¬нього аріанського єпископа Македонія (IV ст.), який заперечував божество Святого Духа і вчив, що той не є Бог, а лише слугуючий Богу витвір.

В Соборі взяло участь 150 єпископів під голову¬ванням Григорія Богослова (330—390 рр.). На Соборі було засуджено єресі і доповнено Символ віри (до 12 членів).

Третій Вселенський Собор було проведено в 431 р. у м. Ефес за імператора Феодосія II (408— 450 рр.). Він був скликаний проти вчення констан¬тинопольського патріарха Несторія (428—431 рр.), що стверджував, нібито Діва Марія народила не Бога, а лише людину, з якою божественна суть злилася пізніше. Тому Несторій називав Ісуса Христа не Бо¬гом, а лише богоносцем, а Діву Марію — христоро-дицею. Собор засудив єресі і остаточно затвердив Символ віри. В Соборі взяло участь 200 єпископів.

Четвертий Вселенський Собор відбувся у 451 р. в м. Халкидон. Він був скликаний проти вчення архі¬мандрита Євтихія (V ст.), що відкидав людську сутність Ісуса Христа. Це вчення отримало назву "монофізитство", а його послідовники називалися монофізитами. На Соборі були присутні 650 єпис¬копів. Собор засудив єресі і встановив, що при втіленні (народженні) Ісуса божественне й людське з'єдналося в ньому як в єдиній особі (проти Євтихія), незмінно (проти Несторія), нероздільно (проти Македонія).

П'ятий Вселенський Собор скликано у 553 р. ім¬ператором Юстиніаном І (527—565 рр.). На Соборі були присутні 165 єпископів. Собор засудив несто-ріанські твори вчителів церкви Феодора (?—428 р.), феодорита Кірського (393—458 рр.) і знову виступив проти єресей Несторія та Євтихія.

Шостий Вселенський Собор було проведено 680 р. в Константинополі за імператора Костянтина Пагонаті (668—685 рр.). В ньому брали участь 170 єпис¬копів. Собор скликано проти вчення монофелітів, що не визнавали в Ісусі два єства — людське і божест¬венне. Собор засудив єресь монофелітів, однак під тиском останніх наступний імператор Іраклій (610— 641 рр.) вимагав від Собору скасувати рішення, вдаю¬чись навіть до репресій.

Через 11 років Собор поновив свою діяльність, зібравшись у царських палатах, іменованих Трулльсь-кими. Тепер він вирішував питання церковного бла¬гочестя, повторюючи п'ятий Собор. Тому в історії він інколи називається п'ято-шостим.

Собор впровадив нові церковні правила, що скла¬лися у так званий Номоканон, який став основою церковного управління. На Соборі були також засуд¬жені деякі нововпровадження Римської Церкви, а са¬ме: целібат священиків, суворий піст в суботу перед Пасхою і зображення Христа у вигляді агнця.

Сьомий Вселенський Собор було скликано в 787 р. в м. Нікеї. На ньому були присутні 367 єпис¬копів. Собор було направлено проти іконоборчої єресі, що виникла за 60 років до Собору за імператора Льва Хозара (717—741 рр.), який, бажаючи прилучити мусульман до християнства, вважав за необхідне зни¬щити ікони. Собор засудив іконоборство, однак після нього гоніння на ікони тривало ще при трьох імператорах понад 25 років. Поклоніння святим іконам було остаточно встановлено вже на Помісному Кон¬стантинопольському Соборі у 842 р. На цьому Со¬борі було також встановлено свято Торжества Пра¬вослав'я.

Підкреслимо, що Римо-Католицька церква визнає понад 20 вселенських соборів, включаючи до їх скла¬ду пізніші собори Західної церкви.Церковна організація остаточно склалася VI ст. Імператор Юстиніан І своїм указом визначив п'ять центрів патріаршеств: Рим, Константинополь, Олек¬сандрія, Антіохія та Єрусалим. Кожному з них підпорядковувалися відповідні митрополії, а митро¬поліям — єпископії. Було створено чітку систему церковних громад, яка у загальних рисах нагадувала провінційний поділ імперії. Від названих патріар¬шеств пізніше відокремилися автокефальні церкви, які існують і зараз.

Християнство навіть при зародженні ніколи не було єдиним з точки зору ідеолога та організації. У ньому виникало багато різних течій, обумовлених соціальними чинниками.