Світові релігії
• шанування "священного писання" (Сунни) — зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його авто¬біографії. Сунна є основою фікха — мусульманського правознавства — і шаріату — зведення мусульман;
• щоденна п'ятиразова молитва (намаз): на сві¬танку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і од¬норазова молитви — намази. Перед намазом — риту¬альне обмивання (водою або піском);
• сплата податку (закят); у давньому ісламі — на користь бідних (чим іслам завоював симпатії при¬гноблених), а нині — на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком — доб¬ровільним пожертвуванням;
• дотримання посту (уразу). Протягом дев'ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) му¬сульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п'є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не ви¬магає строгого дотримання посту від людей, які пра¬цюють на виробництві, у сільськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших ка¬тегорій віруючих;
• ходіння на молитви до Мекки (хаджж) — пока¬яння у гріхах і прилучення до святих;
• священна війна з невірними (джихад, або газа¬ват). З давніх часів цей елемент ісламського символу і віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не вису¬вається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації.
У ісламі велику роль відіграє складна релігійна; обрядовість. Мусульманин повинен п'ять разів на день; здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.
Тридцятиденний піст місяця рамазану належить | до обрядових звичаїв, які існували в стародавній; Аравії до ісламу. Ймовірно, що за давнини постилися у найжаркіший літній місяць. Звідси, напевне, й на¬зва місяця "рамазан" (по араб. — рамадан), який по¬ходить від арабських слів "рамад хар", що означає спека, виснажливий час.
Літо в Аравії, особливо його кінець, було найваж-; чим часом року у господарстві, коли запаси продуктів закінчувалися, а нещадно пекуче сонце випалювало підніжний корм для худоби. Це змушувало стародав¬ніх арабів певним чином обмежувати себе в їжі і пе¬реносити значну частину господарських справ на; прохолоднішу частину доби — вечір і ніч. В той же 1 час стародавні араби, які вірили в добрих і злих духів та богів, влаштовували молитви про дарування дощу, аби задобрити їх. Не спавши першу частину ночі, во- і ни молилися своїм богам і духам і, чекаючи дощу« оголошували заборону на прийняття їжі й питва про-| тягом дня.Таким чином, вимоги мусульманського посі місяця рамазана — нічого не їсти і не пити з ранньо-І го ранку до настання темряви, не вдихати в цей чаа ніяких пахощів, не купатися тощо — в основному ган вторюють доісламські звичаї, які визначали передусім особливості господарського життя старо- давніх арабів.
Ураза-байрам — свято розговин, закінчення посту, яке справляється в перший день наступного за рама¬заном місяця — шавалля. Під час цього свята (воно триває три дні) віруючий повинен, згідно з правила¬ми ісламу, звітуватися за минулий піст, почати відбувати покарання в разі порушення і заплатити так зване "почищення свята перериву" — фітр-садака.
Свято жертвоприношення (курбан-байрам) відзна¬чається через 70 днів після закінчення урази. Цен¬тральною ритуальною дією курбан-байраму є при¬ношення кривавої жертви (переважно барана чи верблюда). В цей час здійснюються паломництва (хаджж) до Мекки (Аравія).
В дні курбан-байраму для жертвоприношень за¬бивали найкращий скот. В це свято, за шаріатом, вівця і коза можуть бути заколоті за "гріхи" однієї людини, корова і бик — за семеро, а верблюд — за десятьох. За ісламом, жертвоприношення необхідне для того, щоб потрапити до раю. Потрапити туди можна лише минувши Сірат-міст, перекинутий над пеклом; він тонший за жіночий волос, гостріший за лезо, шаблю і гарячіший від вогню. При вході на Сірат стоять верблюди, корови, барани, заколоті віруючими на курбан-байрам. На них віруючі й пе¬реїдуть через Сірат. Той, хто не приносив жертви, самостійно не зможе утриматися на мості і впаде у пекло.
Мірадж (свято вознесіння чи "подорож пророка на небо") відзначається за місячним календарем у місяць реджеб. Мірадж (реджеб-байрам) встановлено в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халіфів у Палестині в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль-Кудс) та його "святих" місць. Для цього використано легенду, за якою в 27-му ніч місяця реджебу пророк Мухаммед, піднятий з ліжка ангелом Джебраїлом, здійснив на білій фантастичній істоті — Бураці (від араб.: "блискучий", блискавка) прогулянку до Єрусалима і звідти на сім небес, до престолу Аллаха. Тут він нібито говорив з Аллахом, сказавши при цьому 99 000 слів. Однак все це відбулося так швидко, що, повернувшись, Мухаммед переконався в тому, що ліжко його було ще тепле, а з перекинутого ним ковша не встигла витекти вода! Для "узагальнення" цієї чудесної легенди мусуль¬манське богослов'я довільно тлумачило один з віршів Корану, де говориться про подорожування до від¬даленої мечеті, яка знаходилася у Єрусалимі. Пізніше в стіні одного з храмів Єрусалима було "розшукане" кільце, до якого нібито Мухаммед прив'язував Бурака під час своєї нічної подорожі.