Методи і засоби навчання

Велике виховне значення має залучення учнів до оці¬нювання знань однокласників через взаєморецензування відповідей. Досвідчені вчителі привчають їх уважно слу¬хати відповіді товаришів, визначати правильність, точ¬ність викладу фактичного матеріалу, досконалість мовного оформлення й доказовість прикладів.

Для цього організовують спеціальне тренування. На дошці записують основні запитання, за якими слід рецен¬зувати:

1. Чи правильно й точно викладено теоретичний мате¬ріал?2. Чи все, що стосується питання, розповів учень?

3. Чи вдалі приклади навів?

4. Чи точно добирав слова і правильно будував речення?

5. Якої оцінки заслуговує така відповідь?

Прослухавши відповідь, учитель дає учням зразок усної рецензії на неї, пропонує висловлюватися від першої особи. Щоб залучити всіх дітей до роботи, оцінюють одну й ту саму відповідь кілька учнів.

На уроках повторення практикують взаємоопитування учнів. За завданням учителя діти самостійно формулюють запитання, на які відповідає викликаний учень. Відтак учитель пропонує школярам ставити запитання, відпові¬ді на які доповнять упущене. Учень, який запитував, ви¬значає ступінь правильності відповіді, а в разі потреби від¬повідає сам.

Рецензування відповідей однокласників і взаємоопиту¬вання сприяють активізації уваги учнів, вихованню чес¬ності, справедливості, переконують дітей, що об'єктивне оцінювання — вельми складна справа.

Мета фронтального опитування — перевірка знань, умінь і навичок одразу багатьох учнів. Його проводять пе¬реважно тоді, коли необхідно виявити рівень засвоєння знань, які слід запам'ятати, оскільки вони є підґрунтям для засвоєння певного складного матеріалу. Таке опиту¬вання стимулює активність учнів, сприяє повторенню та систематизації знань.

На практиці фронтальне та індивідуальне опитування нерідко поєднують: учитель ставить учням запитання і проводить з ними перевіркову бесіду.

Ущільнене (комбіноване) опитування дає змогу пере¬вірити знання відразу кількох учнів: один відповідає ус¬но, решта — за вказівкою вчителя виконує певні завдан¬ня. Його проводять переважно тоді, коли весь матеріал в основному засвоєно і необхідно перевірити набуті знання, вміння та навички учнів.

Коли учень виконав завдання, учитель розбирає його разом з викликаним учнем, який пояснює хід його вико¬нання (якщо це буде корисним для всього класу).

За будь-якого виду усного опитування важливим є пе¬дагогічний такт учителя. Передусім треба визначитися, як звертатися до учнів. Неприпустимим є підкреслено лагідне звертання до одних учнів («Відповідати піде Галинка»), просто на ім'я («Відповідатиме Михайло») — до других, на прізвище («Відповідатиме Петренко») — до третіх. Ще гірше, коли, викликаючи учня, він демонструє своє нега¬тивне ставлення до нього («Відповідатиме Давиденко, мо¬же, хоч сьогодні на щось спроможеться»). Педагог пови¬нен однаково звертатися до всіх учнів, щоб не склалося враження, що одним він симпатизує, а інші йому антипа¬тичні.

Оцінюючи метод усної перевірки знань загалом, слід наголосити, що він сприяє встановленню тісного контак¬ту між учителем і учнем, дає змогу стежити за його дум¬кою всьому класу, виявляти прогалини чи неточності в знаннях учнів і відразу їх виправляти. В процесі опитуван¬ня одного учня здійснюється повторення, узагальнення і систематизація знань цілим класом. Таку перевірку мож¬на проводити з будь-якого навчального предмета.

Крім позитивних рис, цей метод перевірки має й недо¬ліки. Передусім той, що на перевірку витрачається надто багато навчального часу, вона збуджує нервову систему опитуваного учня, нерідко буває суб'єктивною, а об'єк¬тивність важко встановити, бо відповідь учня не фіксуєть¬ся. Крім того, вона нерідко буває нерівнозначною, оскільки різним учням ставлять різні запитання, часто неодна¬кові за складністю, що дає змогу сміливішим дітям отри¬мати вищий бал, ніж тим, хто знає, але не вміє впевнено висловлювати свої думки.