Методи і засоби навчання

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності — сукуп¬ність методів, спрямованих на передачу І засвоєння учнями знань, формування умінь І навичок.

До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.

Словесні методи навчання

Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термі¬нів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. До початку уроку він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використано вперше. Учитель географії перед викладом нового матеріалу може пояснити учням за¬писані на дошці нові назви, терміни. Метод пояснення пе¬реважно використовують під час викладання нового мате¬ріалу, а також у процесі закріплення, особливо тоді, ко¬ли вчитель бачить, що учні щось не зрозуміли. Успіх по¬яснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мов¬лення, його темп, образність мови.

Розповідь — послідовне розкриття змісту навчально¬го матеріалу.Розповіді поділяють на: художні, наукові, науково-по¬пулярні, описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, ство¬рення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, то¬му виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абст¬рактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний вик¬лад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музею-садиби та ін.). Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам: забезпечувати виховну спрямованість навчання; оперува¬ти тільки достовірними і перевіреними наукою фактами — не містити фактологічних помилок; спиратися на достат¬ню кількість яскравих і переконливих прикладів і фактів, що доводять правильність теоретичних положень, сприя¬ють кращому сприйманню нового матеріалу; будуватися за планом (чіткий поділ на частини); передбачати зрозумі¬лість головної думки та основних моментів; передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки й узагальнення; бути унаочненою; доступною і простою щодо мови; бути емоційною за формою і за змістом, особ¬ливо на уроках географії, біології, історії, літератури.

Лекція — усний виклад великого за обсягом, склад¬ного за логічною побудовою навчального матеріалу, її практикують у старших класах. Лекції читають на виз¬начені теми. Наприклад, про життєвий і творчий шлях письменника — з курсу літератури; з історії — на теми, присвячені аналізу причин та наслідків важливих істо¬ричних подій; з природничих дисциплін — на теми, які потребують розкриття сутності певних теорій тощо.

Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її пла¬ном, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за по¬слідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній голов¬не. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лек¬цій, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів.

Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага уч¬нів активізується, коли до них звертаються з пропозиція¬ми на зразок «уявіть собі...», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтри¬мують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоре¬тичних положень, а також наочність, технічні засоби нав¬чання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вда¬тися і до таких простих прийомів, як риторичні запитан¬ня, підвищення голосу, паузи та ін.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мі¬рою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги ви¬значити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлен¬ня про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує не¬безпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.