Методи та рівні управління соціальною роботою на виробництві, аналіз і розгляди їх на різних рівнях управління

3) розділення критеріїв;

4) вироблення альтернатив;

5) порівняння альтернатив;

6) визначення ризику;

7) оцінка ризику;

8) ухвалення рішення.

Можливі різні рішення. Є рішення тривіальні, які людина приймає не замислюючись, вони не пов'язані з яким-небудь ризиком або ризик дуже малий, щоб сушити над ним голову. Є також рішення імпульсні, такі, що відрізняються високим ступенем ризику, є і нетривіальні рішення, які приймаються людиною в результаті вироблення і порівняння різних альтернатив, визначення і оцінки ризику, вибору оптимального варіанту.

Операціоналізація стосується, перш за все, ухвалення нетривіальних рішень. Вона дозволяє:

— здійснити ухвалення рішень найбільш раціональним чином, не робити при цьому непотрібних, невиправданих кроків;

— передбачити всі чинники, значущі для ухвалення ефективного рішення;

— здійснити контроль процесу ухвалення рішень і внести до цього процесу в міру необхідності корективи;

— зменшити вірогідність помилок;

— проаналізувати і оцінити досвід ухвалення рішень, зробити з цього конструктивні виводи по його вдосконаленню;

— навчити ухваленню ефективних рішень.

Процедура ухвалення групових рішень декілька відрізняється від тих процедур, які нами розглянуті вище. Причому сама практика ухвалення групових рішень в різних країнах має свої відмінності. Виділяються дві основні моделі ухвалення групових рішень: європейська і японська.

Європейська модель представлена, зокрема, в книзі М. Вудкока и Д. Френсиса «Розкріпачений менеджер». У ній виділяються і розглядаються наступні кроки або стадії:

1)визначення ролей членів групи;

2)структуризація групи (з урахуванням відповідних завдань);

3)усвідомлення методу роботи групи;

4)просіювання, тобто приведення групових ідей в певну послідовність;

5)уточнення завдань членів групи;

6)запит ідей (реакцій);

7)надання «ефіру», тобто забезпечення того, щоб кожна точка зору була почута;