Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Разом з тим Іван Франко усвідомив обмеженість підходу до Гейне виключно як до лірика. “При всій свіжості, оригінальності і красоті тих срібних перлин німецької поезії не можна сказати, щоб вони ще й нині мали таку перворядну стихійність, яку мали колись, в часі боротьби з романтизмом і псевдокласичною надутістю”, – писав він у передмові до збірки своїх перекладів з Гейне, підкреслюючи потребу перекладати сатиричні й політичні твори. “Оцей томик має хоч вчасти поповнити цю недостачу й вказати нашій громаді Гейне вже не як закоханого трубадура, не як автора любовних поезій, але як борця за широку свободу людської одиниці, її громадського ділання, її думок, переконань і сумління” [5, 199]. Вперше звернувшися саме до цього аспекту поезії Гейне, Іван Франко дав переклад вершин гейневської сатири – поеми “Німеччина”, яскраво антирелігійного “Диспуту”, гостро політичних “Ослячих виборів” і “Короля Довговуха І” та інших творів.

Цікаво, що в деяких перекладах з Гейне відбилися інтонації оригінальних творів самого Івана Франка:

Ні дзвони, ні попів молебні,

Ані декрети превелебні,

Ані гармати самі грубі

Вам не поможуть діти любі. [7, 368]

Ця строфа з “Мандруючих щурів” нагадує відомі рядки славнозвісного “Гімну”:

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані… [7, 368]Іван Франко по-дослідницькому поставився до відтворення художньої форми поезій Гейне. Аналізуючи в передмові ритміку поеми “Німеччина”, він писав: “Щоби хоч трохи наблизитися до сього розміру, що надає оповіданню велику свободу і натуральність, а не втомляти вуха одностайним амфібрахічним розміром, як се бачимо, наприклад, в російському перекладі Заєзжого, я зважився перемішувати стрічки амфібрахічні з ямбічними”[4, 1985]. Важко було б чекати від Франка, щоб він у ті часи знайшов український еквівалент ритміки Гейне. Але й те, що він зробив, дозволило йому дати читачеві уявлення про енергійну звучність вислову, властиву оригіналові:

У Ахені в брамі на пошті є щільд –

Там прусський орел розпростерся

І злобно так глипав на мене. От ще

Кого не люблю з всього серця!

Пожди лишень, птаху поганий, колись

Тебе ще я в руки спіймаю!

То я з тебе пір’я живцем обскубу

І кігті тобі обрубаю. [4, 368]