Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

З довгих пляшок залізних. [6, 215]

Глузливе сполучення грубуватого епітета “охлялий” з урочистим “рицарів рать”, “прощального келиха” – з “довгими залізними пляшками” – дуже точно передають художні особливості поеми Гейне. Перекладач – букваліст навряд чи наважився б замінити в цій строфі нейтральне німецьке дієслово risen – їхати на емоційне українське чкурнути, але перекладач, який враховує дух і букву оригіналу, не може не погодитися з Л.Первомайським. Адже це “чкурнути” прекрасно передає ставлення автора до німецької націоналістичної реакції, з такою силою викритої в поемі.

Цей приклад не поодинокий. Уважне ставлення перекладача до ідейних і художніх особливостей поеми Гейне відчувається на протязі всього твору. Ось на одній із сторінок промайнув образ пруського короля, що протегував поганим поетам.

Його попередник прихильником був

Сучасного жабокряку [6, 215]

Слово жабокряк точно відповідає створеному Гейне неологізму «Froschgegnack». Так само в іншому місці пародійне вживання латинізованих німецьких слів відтворюється в перекладі на українському мовному матеріалі:

Не стерво німецьке б Раумер був,

А справжній римський Стервацій [6, 215]

У Гейне – Lump; Lumpatins (німецькою мовою der Lump – наволоч, прошак)

І не мине характер словника, систему віршування зберігає в перекладі Л.Первомайський. Він не залишає поза увагою і милозвучності поезії:

А в серці моєму бринить і дзвенить:

“Сонце, пломінь відплати!” [6, 215]

Тут відтворюється не тільки звучання алітерації, але й місце її в рядку.

Однак є в перекладі і негативні сторони, які хоч і не визначають характер перекладу, проте знижують якість деяких його місць. Досить поширені прикрі втрати окремих елементів художньої тканини твору, найчастіше епітетів, що веде до певного збіднення ідейної насиченості поеми.

Змальовуючи Аахен, Гейне відзначає, що навіть пси на вулиці міста вірнопіддано благають зустрічних штовхнути їх ногою. В перекладі ж це місце звучить так:

Нудьгуючи в Аахені, навіть пси

Зітхають на вулицях стиха [6, 215]

Сатиричний характер образу втрачається, і він перетворюється на картину з життя тварин.

Проїжджаючи через Мюльгейм, Гейне констатує: Це чисте місто, і люди в ньому живуть тихі і старанні. Іронічний характер цього твердження розкривається в наступних строфах, де автор згадує про революційні події минулого в цьому місті. У перекладі Л.Первомайського це іронічне протиставлення знімається: частина епітетів зникла, частина втратила необхідну тут конкретність.

Минули ми Мюльгейм! Чудовий народ,