Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Ми в німому закоханні

Слів не добираєм,

А солодким цілуванням

Тільки розмовляєм...

Зорі ясні та холодні

В небі темнім мріють,

Та з високої безодні

Заздро нам зоріють!

Прокидаюсь... А ні Духа:

Ніч кругом і стума;

Тільки в серденьку поруха,

В голівонці дума...

Тільки в стумі серед ночі,

Зірка зимно сяє,

Та в наляканії очі

Сумно зазирає.

(з Гейне).

В цих рядках стилістичні особливості як лірики самого перекладача, так і всієї сучасної йому української поезії відбилися з такою силою, що витіснили і замінили собою гейневську своєрідність твору.

Більш того – при всьому бажанні не можна сказати навіть який саме вірш Гейне представлено в цьому перекладі, бо оригінал цілком розчинився в ньому. Тут власністю Гейне очевидно є тільки мотив протиставлення сну й дійсності, все ж інше – і “дівчинонька” з довгою чорною косою, і “зіроньки”, й “серденько”, й “голівонька” належать перекладачеві поету Михайлові Старицькому.Скоріш традиційний “коломийковий”, ніж хореїчний розмір перекладу надає віршові особливої мелодійності і, так би мовити, задушевності та водночас надає йому відтінку слізливої сентиментальності.

Гейне знищував зайву сентиментальність нещадною іронією. Саме вона в ряді випадків виявилася недоступною розумінню наших перекладачів. Досить сказати, що відома жилетка з вірша “Teuer Freund du bist verliebt” навіть під час роботи над нинішнім чотиритомником видавалася вже сучасному перекладачеві абсолютно недопустимою в ліричному вірші, і він всіляко намагався її обминути. В інших випадках іронічні тексти Гейне, що їх погано зрозуміли перекладачі, були відтворені невірно й звульгаризовані. [4, 185]

“Українізація реалій часу й місця” також довго була бичем українських перекладачів із Гейне.