Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

На жаль, відсутність повної бібліографії поетичного перекладу робить неможливою точну відповідь на питання, скільки разів перекладалися українською мовою шедеври гейневської поезії. Але навіть без урахування того, що загубилося на пожовклих сторінках давніх журналістів та газет, можна сказати з певністю, що такі твори, як “На півночі дикій” чи “Лорелей”, мають по 10-15 перекладів. Праця над творами Гейне стала для кількох поколінь українських поетів справжньою школою майстерності поетичного перекладу.

Робота тривала, і 1955 року було видано новий однотомних, який відрізнявся від першого тим, що більшість віршів для нього переклали вже радянські поети. Виняток було зроблено тільки для деяких перекладів Лесі Українки з передмовою нині покійного Олександра Йосиповича Дейча, який відтоді незмінно брав найдіяльнішу участь у всіх виданнях Гейне, в тому числі і в підготовці чотиритомника.

До 100-річчя з дня смерті Гейне було розпочато двотомне видання, - воно вийшло 1956 роки, через рік після другого однотомника, доповнене поемою “Атта Троль” у перекладі Лесі Українки та двома зразками гейневської прози – “Мандрівка на Гарц” та “Книга Ле-Гран” у повному перекладі.

У двотомнику 1956 р. було надруковано “Подорож на Гарц” і “Ідеї”. “Книга Ле-Гран” у нових перекладах О. Словенко. Для цих перекладів характерна добірність літературної мови і велика винахідливість у відтворенні гри словами. Гейне, гумористично змальовуючи свій стан, наводить наприкінці XV розділу “Ідей” жартівливий перелік: “...вночі починається справжній спектакль: древніх народів, з`являються асірійці, єгиптяни, мідяни, перси, іудеї, філістери, франкфуртці, вавілонці, Карфагені, берлінці, римляни, спартанці, турки, затуркані студенти”. В оригіналі після турків йдуть “Kümmeltürken”, тобто “клинні турки”. Так називали в Німеччині міщан. Але міщан не було вже згадано раніше (“філістери”), і перекладачка слушно вирішила на давати ще одного синоніма, який, до речі, довелося б пояснювати приміткою, а використати каламбур, який дає їй сам матеріал української мови: турки – затуркані. Цей епітет вдало поєднано зі словами “студенти” : справді, в тодішній Німеччини студенти були “під підозрою” за вільнодумні ідеї, що поширювалися в їх середовищі [4,190]

Таким чином, перед початком чотиритомного видання існувала практично майже неосяжна кількість старих і нових поетичних перекладів, дуже незначна частина перекладеної прози і жодної сторінки критики й публіцистики Гейне.

Звертатися до старих перекладів уже не було потреби. Вони відбули свою велику й почесну службу і мали поступитися місцем новим, виконаним на вищому мовному та мистецькому рівні.

У видавництві “Дніпро” тепер виходить нове чотиритомне видання творів Генріха Гейне за загальною редакцією Леоніда Первомайського – одного з найактивніших українських перекладачів великого німецького поета. Крім поетичних творів усіх жанрів, нове видання з найбільшою повнотою подає художню прозу Гейне, а також – вперше українською мовою –вибрані критичні статті, публіцистику та листи.Найбільш повно представлено спадщину Г. Гейне в чотиритомному виданні його “Вибраних творів”. Крім лірики і сатири німецького поета, видання подає обидві його сатиричні поеми – “Атта Троль” і “Німеччину”, найцікавіші прозові твори – “Подорожні картини”, “Романтичну школу”, “Флорентійські ночі”, зразки публіцистики – фрагменти з “Лютеції”, критичні огляди – “Французькі художники”, “Листи про французький театр”, а також “Мемуари” та листи. Більшість прозових творів Гейне друкується українською мовою вперше, а значна частина його поезій публікується у виданні в нових перекладах. Багато раніше надрукованих перекладів при підготовці видання було зіставлено з оригіналами й заново відредаговано. Усі тексти Гейне в чотиритомному виданні відповідно прокоментовані, що полегшує сучасному читачеві знайомство з творами, написаними близько ста п’ятидесяти років тому і сповненими натяків на тодішні політичні обставини та літературні події.

І все ж, здійснюючи видання чотиритомника силами радянських поетів, було й цього разу зроблено виняток для Лесі Українки, переклади якої подалися в недоторканому вигляді. Використана також частина перекладів

Д. Загула та В. Кобилянського в істотній переробці.

Загальний характер цього видання визначається тим, що воно залишається вибраним, хоч і значно розширеним порівняно з попередніми.

Принципово новим у ньому є те, що вперше українською мовою видаються не тільки вірші та поеми, а також і художня проза, публіцистика, критичні праці, мемуари та вибрані листи великого поета.