Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Король в нас загарбав останній п’ятак,

А потім звелів пострілять, як собак –

Тчемо ми, тчемо ми! [7, 373]

Гнівом і болем звучать рядки славнозвісних “Ткачів”. Щоправда, тут певні застереження викликає наш вітчизняний п’ятак, що потрапив чомусь до Німеччини, але в цьому вікні, може, не так перекладач, як загальний тогочасний етап теорії перекладу. Мабуть, саме з цієї причини ми знаходимо в перекладах і царівну, і цісаря, і кріс, і самопал, і, навіть, “бідного Петра”, що мирно співіснує в одній строфі з Гансом і Гретхен… [7, 373]

Але, безперечно, є в цих томах і чимало помилок, що йдуть від самих перекладачів, які часом не досить заглиблювалися в оригінал і задовольнялися першим-ліпшим варіантом, не шукаючи іншого. Так сталося, зокрема, зі знаменитою поезією про сосну і пальму:

Дрімає сосна в самотині

На півночі голім шпилі,

Холодною вкрили габою

Сніги та морози її.

І сниться їй пальма далека

В південній країні німій,

Що спить, утомившись від спеки,

На скелі гарячий, сухій.

В Гейне сосна справді дрімає, але вона мріє про пальму, яка сумує на своїй скелі. У наведеному перекладі спить усе і вся, тому в поезії зникло драматичне протиставлення образів, а без нього вона перестала бути сама собою [4, 187].

Володимир Кобилянський рано помер, і надалі Дмитро Загул продовжував свою роботу вже самостійно. Він поставив перед собою справді грандіозне завдання – самому перекласти всього Гейне.Дмитро Загул невтомно працював, удосконалював і поліпшував свої переклади і в 1930-1934 роках видав чотири томи творів Генріха Гейне з задуманого ним багатотомного зібрання. До цього видання вперше була включена і проза Гейне – окремі частини “Дорожніх картин”.

Незважаючи на величезне значення праці Д. Загула, не можна сказати, що вона була цілком успішною. Реакцією на байдужість більшості давнішніх перекладачів до художніх особливостей поезії Гейне був крайній педантизм нових перекладів Д. Загула. Він прагнув відтворити своєрідність ритміки та всю образну будову оригіналу, але нерідко пошуки буквальної точності приводили до насильства над українською мовою, позбавляли його переклади гейнівської невимушеності, природності й краси. Слід також взяти до уваги, що лексика

Д. Загула була не вільна від буковинських та галицьких провінціалізмів і тепер звучить уже анахронізмом. І, нарешті, досить важливим є те, що попри все знання поезії Гейне, попри любов до неї Д. Загулу було не під силу самому відтворити її українською мовою в усій складності, жанровій різноманітності й багатстві.

Це завдання виявилося під силу тільки великому колективу українських поетів-перекладачів, що склався під час роботи над перекладами Гейне наприкінці тридцятих років.