Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Цілісності художнього враження від перекладів Загула часом заважають і діалектні форми, які особливо гостро виявляються у відхиленнях від наголосів, усталених у літературній мові.

Царице Маріє, четверта

в моїм серці! Слухай лиш!

Як будеш на троні вперта,

то, як перші три, злетиш. [7, 375]

Усе це разом узяте шкодить перекладам Загула в очах сучасного читача, але, безперечно, не закреслює їх історичного значення.

Має Д. Загул певні заслуги і в перекладі сатири Гейне. Ще 1923 року він виступив з окремою книжкою “Г. Гейне. Сатира”. У цій книжці привертали увагу насамперед блискучі афоризми Гейне, які знайшли гідне втілення в українському перекладі.

В безбожності зграя голодна запекла:

Вона не боїться ні кішки, ні пекла.

(“Мандрівні щури”).

Зникає революція,

Кричать і пан, і дука:

На чорта конституція!

Нагайки нам та бука!

(“Китайський імператор”). [4, 188]

Для видання 1930 р. Д. Загул заново переглянув і поліпшив чимало перекладів із сатиричного циклу “Сучасні поезії”. Український читач зміг познайомитися в нових перекладах і з поемами “Атта Троль” та “Віцлі-Пуцлі”.

До війни був перекладений і зданий до друку однотомник вибраних творів Гейне, який став наслідком колективної праці. Книжка цілком могла загинути у вирі воєнних подій, поте робітники однієї з харківських друкарень буквально з вогню вихопили рукопис і надіслали його в Уфу. Де тоді перебували в евакуації українські культурні заклади. Після війни рукопис був виявлений у фондах Української Академії наук. Навряд чи треба говорити про те, що врятування харківськими друкарями книги великого німецького поета в розпал боротьби з фашизмом мало високе символічне значення. [4, 188]Однотомник вийшов 1946 року. В ньому були як нові переклади радянських поетів, так і старі – дореволюційні. Поряд із лірикою було включено до книжки поему “Німеччина” в новому перекладі. Книжка вийшла з коротким коментарем, але без передмови і, незважаючи на ряд наявних у ній недоліків, одразу ж зникла з полиць книгарень.

Якщо традиція українського перекладу з Гейне налічує вже понад століття, то переклади гейневської прози мають значно меншу історію. Перші переклади прозових творів великого письменника, виконані до Жовтня, звучали важко й не могли претендувати на відображення блискучого стилю оригіналів. Так, “Книгу Ле-Гран” у перекладі О. Черняхівського, видану 1908 року у Києві, часом неможливо читати без … німецько-українського словника: “В цьому сурдуті є кілька гарних ідей, - сказав кравець, оглядаючи критично мій оберрок, що має походження од часу мого берлинського елеганства…” [4, 188] Цей переклад рясніє невдалими кальками з німецьких мовних зворотів, розтягнутими фразами, - і все це притуплює гостроту думки Гейне, гасить блиск його дотепу.