Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Зміст оригіналу передано правильно, але естетичне враження від цих строф знижується через невдалі мовні звороти (“рай збудуємо...на долині”, тричі майже підряд повторюється “вже” незрозумілий епітет у вислові “пузо гниле”). У новому перекладі Л.Первомайського відновлено рівновагу між змістом і формою властиву оригіналові:

Чудову пісню – пісню нову,

О друзі, я буду співати!

Ми хочемо царство небесне тут,

На цій землі збудувати.

Ми щастя хочемо на землі,

Доволі з нас вже муки;

Хай пузо ледаче не стравить того

Що зроблять трудящі руки. [4,189]

Завдяки якості й прозорості художньої форми ідея, висловлена Гейне в цих рядках, глибоко вкарбовується у свідомість читача перекладу.Наприкінці прологу до “Подорожі на Гарц” Гейне зневажливо говорить про бездушне й пихате “світське товариство”. А. Кримський так інтерпретував це місце:

Ну ви, зали блискотючі

З блискотючими панами!

Прощавайте з верхогір’я

Насміюся я над вами [7,377]

Невдалий епітет, двічі повторений у перекладі надає текстові гумористичного забарвлення, не передбаченого оригіналом. Новий переклад

М. Пригари і точними у доборі слів, і разом з тим більш поетичний:

Прощавайте, пишні зали,

Пишні франти, пишні дами!

Хочу я податись в гори –

І сміятися над вами [7,377]

Річ тут, зрозуміло, не в протиставленні одного перекладача другому, а в різних підходах до перекладу, в різних рівнях вимог, які ставить до художнього перекладу розвиток культури, і в зумовленому цими вимогами рівні майстерності перекладу.

Серед радянських перекладів поезії Гейне треба згадати Ю. Корецького, який відтворив трагічні образи останніх віршів поета, С.Голованівського, найкращим перекладом якого є поема “Біміні” з її своєрідним поєднанням гіркоти і мудрої іронії, Н.Забілу, якій виявився близьким романтичний пафос “Пісень” Гейне.