Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Синії очі весняні

Дивляться тихо з трави. [6,214]

Взагалі переклад Сосюри відзначається деякою неуважністю, завдяки чому стирається ліричне забарвлення поезії Гейне. Автор говорить про ніжні фіалки, які він зриває для своєї коханої:

Милі фіалки

Підете в кипицю ви,- [6,214]

переклав це А. Кримський. В. Сосюра пише: “Які я в лісі рву”. Так, через втрату, на перший погляд, неважливої деталі перекладач не зміг повністю розкрити чарівність ліричної поезії Гейне.

А. Малишко переклав великий цикл поезій “Північне море”. Зупинимось на поезії “Захід сонця”. Перекладач вірно зрозумів задум автора, використавши образ богині Селени (адже в укр.. мові die Lune – місяць – іменник чоловічого роду, дуже з позиції буквалізму Малишко не зміг би передати ідейний зміст вірша). Але в ряді місць є невиправдані відступи від оригіналу. Наприклад, словосполучення glückgehärtete Menschen – дослівно: “загартованих щастям людей” – перекладач передає так: “багатих людей”; цим змінює певний відтінок змісту. Адже щастя людей – це зовсім не багатство. Все сильне, горде, щасливе співає на землі гімн сонцю. Ототожнювати сонцепоклонників з багатими людьми немає ніякого смислу.

Але в цілому цей переклад зроблено досить старанно, чого не можна сказати про поезію “Морська тиша”. Тихо на морі, яскраво світить сонце, все ніби відпочиває, стомлене спекою.

В цій час: “край стерна улігся боцман на грудях, й хропе тихенько”. У Малишка читаємо

Під стерном улігся боцман,

Чуйно спить, на грудях лежа [6,214]

Чуйно спати і хропіти, на наш погляд, не зовсім однакові поняття

Краще зроблені інші переклади А.Малишка “Розбитий корабель” і “Запитання”З цього невеликого огляду видно, що радянські перекладачі, використовуючи кращі надбання минулого успішно розвивають мистецтво перекладу, якомога наближаючи оригінал до українського читача, але в наступному видані необхідно усунути ряд невиправданих відступів від тексту Гейне.

Поема Гейне “Німеччина” вперше була перекладена українською мовою Іваном Франком ще в 1892 році.

В радянський час її переклав Д.Загул (вона була видана в 1930 р.)

У збірнику “Вибраних творів” подано її в перекладі Л. Первомайського.

Найважливішою рисою цього перекладу є намагання відтворити засобами української мови сатиричні образи Гейне, часто поєднані примхливою фантазією поета в складне ціле:

Гадали: охлялих рицарів рать

Чкурне по шляхах завізних.

Прощальний келих ми їм наллємо