Перші кроки знайомства українського читача з творчістю Генріха Гейне

Найбільше з дотеперішніх українських видань Гейне вийшло у 1930-1933 роках. Це був чотиритомник “Вибраних творів” у перекладах Дмитра Загула. Він охопив більшість ліричних і сатиричних віршів Гейне, поему “Німеччина” і низку прозових творів. Переклади, які перейшли до цього видання з попереднього, зазнали істотних виправлень. Ось початок однієї з поезій циклу “Повернемося на батьківщину” у виданні 1919 року:

Рибалонько вродлива,

На берег завертай,

І сядь зі мною вкупі,

І білу ручку дай! [4, 188]

Переробляючи переклад Д. Загул шукає більшої близькості до ритміки Гейне, він долає монотонність ямба, урізноманітнює середні рядки, завдяки чому текст, як і в оригіналі, набуває розмовних інтонацій:

Рибалонько вродлива,

Човен на берег звертай,

Сядь біля мене поруч

І білу ручку дай! [4, 188]

У тих випадках, коли Д.Загул заступив своїми повними перекладами давнішні переклади В. Кобилянського, читач, безперечно. Виграв. Так, незважаючи на певні похибки (невдала рима: “верху – снігу”, нелітературний наголос “півнóчі”), шедевр гейневської лірики зазвучав у цьому виданні набагато драматичніше:

Самітний кедр півночі

Н голім стоїть верху,

Сповитий білою млою,

Дрімає в льоду, в снігу.

Він снить про горду пальму

В південній стороні,

Що мовчки і самотньо тужить

На кручі, пекучій стіні. [7, 375]

Д. Загул не боїться вводити прозаїзми в тексти своїх перекладів, що цілком відповідає поетиці Гейне. “Стою на високій скелі і сентиментальний став”, “Енергійно б’є по струнах і фантазії виводить”. В цілому переклади Д.Загула стали новою віхою на шляху освоєння творчості Гейне українською літературою [4, 188].

Це, певна річ, не означає, що його переклади були бездоганні. Траплялися в них і прояви буквалізму, і навіть окремі елементи “перекладницької мови”. Так, цілком природне німецьке “Glieder” Загул здебільшого перекладав штучним українським псевдовідповідником “члени”, що справляє на читача не передбачене оригіналом комічне враження.