ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА (1868-1904)

Якась пастельно-вишукана делікатність оповиває всіх героїв у най-пікантніших ситуаціях. На першу звістку про повернення Стефана Єлена біжить на зустріч з ним. 10 років спільного життя з Василем, діти — десь лишилися збоку. Що відбувалося в душі Василя, пись¬менниця виносить «за куліси». Його стан переданий оповідачкою, яка побачила свого чоловіка «білого як стіна»: «Где-сь була? — за¬питав грізно. — Було то перший і останній раз, що він ся на мене гнівав [...]. Ціле село як запалив, всі люди говорять лишень за тебе. Я не міг улиці перейти» [36].

Він не може допустити, щоб люди топтали його чоловічу гідність та честь дружини — надто дорожить ними. Тому дає дозвіл Стефа-нові: «Можеш приходити до нашої хати, але най люди не говорять нічо злого». Відчуваючи наближення своєї смерті, він висповідався, а після закликав Стефана до себе: «Я мушу тобі місце робити, я пере¬жив з Єленов молоді літа, ти будеш з нев до смерті. Шануй єї і дбай за мої діти, дивися, не поневіряй їх» [37]. І Стефан дотримав слова.

Дорікаючи «ліберально-буржуазним» письменникам за ідеаліза¬цію селян, за «помилкові» заклики до просвіти, а не до класової, революційної боротьби, літературознавці самі повторювали ті помил¬ки, ідеалізуючи простий народ, виправдовуючи соціальними умова¬ми і несправедливим ладом кримінальні злочини «трудящої» людини,

471

тавруючи куркулів, поміщиків та всіх представників пануючого су, які автоматично зараховувались у групу негативних героїв (Воз ний з «Наталки Полтавки» І. Котляревського, Грицько з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та І. Білика та багато ін.), як це спостерігаємо в інтерпретації образу Василя з оповідання Ярошинської:

«Куркульський син Василь («Вірна любов»), домігшись одруження з Єле-ною, зробив її на все життя нещасливою, — писала А. Коржупова. — Знаючи що Єлена кохає іншого, він, виявляється, незмінно добрий у ставленні до неї, а вмираючи, навіть просить свого суперника стати їй чоловіком і бать¬ком його дітей [...]. Штучне розв'язання класових конфліктів приводить до створення нетипових обставин, що знижує реалістичне звучання ряду тво¬рів. В цьому виразно проявляються слабкі сторони творчості Ярошинської та її ліберальні тенденції» [15].Авторка (устами героїні) і літературознавці по-різному трактують поняття щастя. Для одних щастя — у класовій ненависті і боротьбі, для інших — бути щасливим означало робити щасливим коханого: «Господарство наше йшло добре, і я була би-м могла щасливов бути, єсли би-м була знала, де мій Стефан обертався» [40].

Готовність ради Стефана кинути чоловіка і дітей зразу ж пропа¬ла, коли вона стала перед вибором: «Я стояла і не знала-м сама, що робити. Жаль мені було Стефана, але жаль і мого мужа, що єму ся так серце рвало» [42]. Через кілька тижнів, відчувши, що «Василь не рад, коли Стефан до нас приходить», вона просить Стефана більше не приходити. Після смерті чоловіка їй «дуже жаль було за ним, так жаль, що мені ся здавало, що я вже Стефана не люблю, що та моя люба улетіла враз з душев Василя» [43].

Якщо переглянути малу прозу Ярошинської, то в ній просте¬жуються дві тенденції: з одного боку, оптимістичне, романтично-піднесене ставлення до людини, оспівування благородства, краси, гордості, високої моралі, а з другого — тверезий реалістичний пог¬ляд на потворні явища дійсності, критика цих умов. Переважала перша тенденція («Вірна люба», «Проклятий млин», «Єї повість» та ін.), в інших — місце романтика посідає суворий реаліст («Адресатка по¬мерла», «В лісі», «Липа на межі», «Золоте серце», «Понад Дністром» та ін.).

Звичайно, такий поділ надто умовний. Провести різку межу в твор¬чості Ярошинської між двома цими системами за деякими ознаками неможливо, як неможливо встановити хронологічної спадковості у зас¬тосуванні письменницею того чи іншого художнього методу. Отже, слід говорити лише про сукупність, поєднання цих двох систем, тому що власне це поєднання (втілення реалістичних деталей у романтич¬ному оповіданні, або ж поєднання романтичних рис повіствування з ри¬сами побутовими) є стійким прийомом в оповіданнях Ярошинської і сприймаються як органічна особливість реалізму письменниці.

472

Цей «стійкий прийом» надав творчості Ярошинської своєрідності, яка вирізняла її з-поміж попередників: Квітки-Основ'яненка, Ганни £арвінок, прозаїків-основ'ян та ін. Проблеми, що хвилювали Яро-щинську в підкреслено реалістичних творах, перегукуються з ро¬мантично забарвленими. Одначе художній принцип і самий підхід по відображення дійсності помітно відрізняється навіть у жанрово-композиційному плані.