ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА (1868-1904)

464

діти». Для Є. Ярошинської такими порадниками стали Ю. Федькович і редакція «Буковини».

Саме до Федьковича Ярошинська звернулася з проханням дати список творів, корисних для читання: «Прошу Вас, високоповажа¬ний пане, будьте і надалі моїм ангелом-хранителем, котрий би мене остерігав і на праву дорогу, котра провадить до честі і слави, напро¬вадив» [369].Редакція газети «Буковина» порадила Ярошинській писати так, як народ говорить, уникаючи церковно-московської мішанини, пред¬мету для своїх творів з чужого життя, аристократії і чужих народів. «Щодо оповідань, най служать Вам у кожнім взгляді повісті Федь¬ковича, Вовчка і др., щодо поезій — держіться Шевченкових творів [...] Читання творів наших питомих писателів українських, галиць¬ких і буковинських принесе Вам найбільшу користь» [439].

Так Є. Ярошинська познайомилася з творчістю І. Котляревського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, К. Устияновича, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Т. Шевченка, І. Франка.

Найбільше враження на Ярошинську справили твори Федьковича та Шевченка, який «так любив свій нарід, натерпівся тільки за нього, а все-таки ніколи в йому не споневірився. Я подивляю його як пое¬та, але його характерові, як чоловікові, належиться також повне признане. Подумай лиш, та велика любов до народу, та сильна воля, бажане принести йому поміч, та страшна мука за переконане, і, невважаючи на те, — видержане таки при них до смерті, — чи не заслугує все те нашого подиву?» [278].

Твори польських та російських письменників (А. Міцкевича, Ю. Словацького, М. Конопніцької, Г. Сенкевича; О. Пушкіна, М. Лєр¬монтова, О. Грибоєдова, Ф. Достоєвського, М. Гоголя, І. Тургенєва, Л. Толстого), які читала в оригіналі, сприяли поглибленню інтелекту, формуванню естетичного смаку, відточуванню мови. Ярошинська ви¬ростала на ідейно-естетичному ґрунті світової й української літерату¬ри, на ґрунті народної творчості, яку (з метою глибшого пізнання життя, побуту і мови народу) почала сама збирати. Вже через рік (1886—1887) вона записала 150 народних пісень буковинсько-руського народу, що відкрили їй «весь скарб народної словесності», «всю красу народної мови і поезії». «Я пізнала, що сей наш народ, котрий другі народи називають некультурним, має великі інтелектуальні здібності, котрі нема кому розвивати, бо ледве хто єму сприяє» [406].

Дві спроби опублікувати фольклорний збірник у Чернівцях, у Львові не увінчалися успіхом. Та Ярошинська продовжує працю, збільшивши кількість записів до 450 пісень. За порадою фольклориста й етнографа Григорія Купченка, надсилає збірник «Пісень буковин¬сько-руського народу з-над Дністра» до Петербурга Російському Гео¬графічному Товариству, яке в січні 1889 року присудило Ярошинській велику срібну медаль і грошову премію.

465

Кінець 80-х років — це напружена виснажлива праця в кількох напрямах. Як письменниця вона привернула увагу І. Франка, кот¬рий, здійснюючи огляд української літератури за 1888 рік, відзна¬чив: «Гарний талант початківця виявився на Буковині в особі панни Є. Ярошинської, яка своїми новелками, взятими з життя, підтримує виключно буковинські видання» [27, 269]; як фольклорист — про¬довжує збирати і популяризувати народну творчість у слов'янському світі. Вона спілкується з видатними фольклористами: українцем Володимиром Гнатюком, чехом Франтішеком Ржегоржем (1857—-1899)— фольклористом, етнографом, дослідником українського на¬родного побуту і мистецтва, невтомним популяризатором української літератури в Чехії. Йому Ярошинська допомагала збирати для че¬ського музею наперстків у Празі зразки буковинського народного одягу й мистецтва.

У липні 1891 р. вона в складі делегації діячів української культу¬ри Галичини відвідала етнографічну виставку в Празі, враження від якої описала в «Споминах з подорожі до Праги». З білою заздрістю Ярошинська дивилась на чеських жінок-патріоток, перейнятих про¬блемами сучасного життя, безпретензійних в одязі, в поведінці з чо¬ловіками, ділових і жіночних водночас. Приклад чеських жінок, які щасливо поєднали соціальне й жіноче питання, знайомство з Н. Кобринською, видатною діячкою феміністичного руху в Галичині, надихнули Ярошинську взятися до праці. «Ви дійсно неоціненний набуток для справи жіночої, і здається мені, що якби-сьмо ся були скорше пізнали, то наша справа була би вже ліпше стояла, — писа¬ла їй Кобринська 21 вересня 1891 р. — Я дотепер, можу сміло сказа¬ти, не мала ніякої помочі, ніхто нічо не робив, а всі лиш критику¬вали. Ви мені передусім подобаєтеся тим, що не боїтеся критики, вправді та критика багато нам псує і треба би її вистерігатися, але боятися знова нема чого, бо якби-сьмо не мали ніякого глибшого значіння, то певно не уменшали [...] наших подвигів»1.