ЄВГЕНІЯ ЯРОШИНСЬКА (1868-1904)

' ти ту чорну масу, як вони називають нарід, і я буду вірна його науці

[246].Вона кохає Костя і мріє про той час, коли він «буде лікарем, я буду вчителькою, заживемо на селі, будемо просвічати, будемо помагати тому бідному народові». Та мрії не повністю здійснюються, її коханий, потрапивши в оточення родини дідича Гекула, спокусився на розкіш, багатство, став завзятим волохом:

«Його перекинство мало на цілі — стати багатим, паном, а щоби до того дійти, він не довго вагався і покинув скоро свій нарід і його мову [...] уїдав сильно на русинів, називаючи їх нігілістами та гайдамаками і в такий спосіб дійшов у волохів до назви великого патріота. Діп'явши таким коштом такого титулу, старався Кость не утратити його й, де лиш трапилася на¬года, машкарив русинів, сміявся з них, писав навіть коротенькі статті до волоських газет, які були повні їди та жовчі до всього руського» [336—337].

Проте ні багатства, ні панства, ні поваги Кость не дочекався. Аврора, дочка дідича, погравшись з ним трохи, заручилася з графом, а він, покинутий, розчавлений, принижений, кидається в гульню і пияцтво і повертається додому помирати. Здібності, енергія, батькові гроші розтринькані на службі чужим богам. І хоча він розкаюється, але сам нагадує слова Шевченка: «Бо хто свого ся цурає, того Бог карає». За зрадництво йому випала найвища кара — смерть.

Причину передчасної смерті Костя і сотень подібних йому пись¬менниця пояснює устами Анни:

— ...В більшості наших людей нема цілей житя, нема вищих ідеалів; вони жиють з дня на день, не інтересуючись, що округ них пропадають сотки менших братів у темноті! [...] Вже в школі не виховують нашу мо-лодіж на патріотів, бо се й неможливе, як єї виховане повірене понайбіль-ше чужим людям, що насміхаються з усього нашого і таким способом защіп-люють у молоді душі легковажанє до свого власного. Через такі суспільні обставини молиться так багато наших чужим богам, а Кость упав також жертвою тих обставин» [350].

Випробувавши на собі згубний вплив оточуючого середовища, зраду і смерть коханого, задихаючись в атмосфері брехні і фальші, Анна стійко переносить труднощі й розчарування й присвячує себе повністю праці для народу.

Попри окремі слабкі місця в композиції твору (розтягненість побу¬тових сцен, невиразність кульмінації) його реалістичне «просторове» тло життєписання сприяло докладному аналізові умов «діяльності» інтелігентської родини (події відбуваються на Буковині) та соціаль¬них витоків такого явища, як ренегатство, зрада народних інтересів.

479

Сатиричну інтерпретацію подібної теми знаходимо в пізніше напи¬саній повісті Д. Лукіяновича «Філістер» (1909).

З погляду жанрової специфіки твір Є. Ярошинськоі до певної мірі, явище симптоматичне. З одного боку, засобами психологічного про¬никнення у внутрішній світ персонажів, він тяжіє до того різновиду повісті, який розробляли пізніше Лесь Мартович та М. Яцків. З дру¬гого боку, реалістично точним відтворенням селянського побуту додержанням етнографічного колориту «Перекинчики» наближаються до тієї моделі повістевого жанру, яку, скажімо, становлять «зак¬роєні» на основі фольклорної традиції і побутовізму повісті «У бур¬су!...», «Поміж панами» Д. Яворницького.

У класичній літературі цей жанр часто наближався до різновиду повісті-хроніки, яка має мемуарну форму зображення «далекого-близького». Ця форма, значно розсунувши межі суспільної пробле¬матики у порівнянні з автобіографічними, хронікальними творами XIX ст., виражала вже нові тенденції у розвитку критичного реаліз¬му, що на початку XX ст. зробив чимало відкриттів.

Список рекомендованої літератури

Приходько 1. Євгенія Ярошинська // Приходько І. Творчі портрети українських письменників XX століття: Посібник для вузів і шкіл. — Т., 1993.

Ярошинська Є. Вибр. твори / Упорядкує., підгот. текстів, вступ, ст. та прим. А. П. Коржупової. — К, 1958.